Бершадщина – його рідний край

Спеціальну освіту після школи здобував у електротехнічному інституті. Трудову біографію розпочинав на Вінницькій телефонно-телеграфній станції. А коли прийшов з армії – повернувся в рідну Бершадь, де «виріс» від електромеханіка до головного інженера районного вузла зв’язку, потім самостійно очолив цей колектив.

Коли організовувався Чернівецький район, Василя Миколайовича, враховуючи його досвід, ділові якості, перевели туди на таку ж посаду. І потрібно сказати, що усі ці роки не минали безрезультатно, хоч розпочинати все довелося з нуля. Ще у 2005 році при ньому було побудовано, змонтовано усі нові телефонні станції, і Чернівці перейшли на цифровий зв’язок першими в області і другими в Україні.

Та недаремно все-таки кажуть, що за морем тепліше, а вдома – миліше. Тож коли він знову очолив колектив зв’язківців у Бершаді, для багатьох це навіть не стало несподіванкою.

Про рідну Бершадщину не забував ніколи, та шкодував і за Чернівцями – з такою базою розлучатися. Але іншого виходу не було. Враховуючи, що цей район зовсім невеликий, кому б хотілося, та ще й незадовго до виходу на пенсію, залишитися, на випадок адмінреформи, тільки начальником дільниці. Він же відчував, що спроможний на більше.

Але рідна Бершадщина (набагато багатший район від Чернівецького) його неабияк вразила. Якість телефонного зв’язку, за його словами, залишилася на приблизно тому ж рівні, якою вона була 21 рік тому.

– Я взагалі не уявляв, що може бути такий контраст із районом, у якому працював.

Вважав, що такого обладнання, яке познімав у себе вже давно, немає ніде в області, а виявилося, що на Бершадщині воно ще використовується, – каже В.М. Яворський.

І таке, на його думку, могло статися тільки через те, що у нас надто часто мінялися зв’язківці-керівники. От і обслуговувалося лінійне господарство на невисокому рівні.

Не менше вразило його і те, що дуже багато телефонних ліній у нас прокладено по електроопорах, що є порушенням. У Чернівцях звик до того, що давно вже немає жодної такої. А от колектив, з яким вже встиг познайомитися, хороший, професійний.

Чи впевнений, що і в нас зуміє навести порядок?

– Не заставши жодної опори чи приставки, кабелів, – розповідав він, – одразу ж відверто повів про це мову з обласним керівництвом. Бо що залишалося робити? В результаті – найнеобхідніше вже завезено.

Щодо планів і задумів надалі, то найперше планує взятися за вирішення глобальних проблем: десь замінити кабелі, десь – магістраль. Бо, каже, що навіть спеціалісту вже важко розібратися: маньківські номери чомусь у Красносільці, а красносільські, навпаки, у Маньківці. Щось подібне і у Бирлівці, хоч у селі теж є власна АТС. Щоб підняти їхні параметри, вже весною будуть ремонтуватися кабельні лінії, завдяки чому по-іншому запрацюють не тільки телефони, а й Інтернет.

Враховуючи, що за останні два роки кількість абонентів зменшилася майже на тисячу, за весну і літо планує зменшити кількість блокіраторних номерів. А щоб взагалі покращити якість телефонного зв’язку, домагатиметься в області цифрової апаратури.

Мобільний зв’язок за конкурента не вважає, бо кращого Інтернету, ніж через телефонні лінії, поки що немає.

Тож вже незабаром додасться 98 квартир, де можна буде ним користуватися. Реконструкцію потрібно зробити і у приміщенні центральної АТС, бо коли влітку спека, апаратура її не витримує.

Щодо реформ, які тепер зачепили чи не кожну із галузей, то у зв’язківців вони розпочалися набагато раніше, коли об’єднували по три райони, створювали цехи і центри. Тепер у зв’язківців Бершадщини немає навіть бухгалтерії, абонплата нараховується в області.

На завершення бесіди Василь Миколайович сказав, що Бершадщина завжди була і залишається його рідним краєм, тому робитиме все, щоб про неї були найкращі відгуки.

Одне з його новорічних побажань колективу – щоб усі, нарешті, почали отримувати премії, як це було у Чернівцях, щоб гідною була заробітна плата. А ще – щоб вже у наступному році про бершадських зв’язківців на селекторних нарадах вели мову тільки з позитивного боку.

– Великої кадрової політики не планую, – додав Василь Миколайович, – але без деяких перемін, мабуть, все-таки не обійдеться.

Павло КУШПЕЛА