Серединський день

Серединчани – народ гордий, незалежний, завжди вміє вистояти: колись розкуркулення і голодомор, зараз – сюрпризи різних криз. Бо такі вони, бо так їм написано на роду.
Недавно пощастило завітати на землю, що породила і виколисала Великий Талант.
Як приємно було відзначити, що люди тут не тільки трудяться добросовісно, а й вміють вшановувати мудрість, пам'ять, працелюбство. На День села прибуло чимало народу, святковість вчувалась навіть у шелесті вітру, колисанках дерев, а усмішки на обличчях людей так і вигравали своєю щирістю, чеканням.
Традиційно свято розпочалося з покладання керівниками села, товариства та гостей квітів до могил Федора Михайловича Кавуна, Василя Михайловича Думанського та до меморіалу загиблих воїнів.
Приємно, що люди шанують сьогодення, не забувають минуле – пам'ять святістю зігріває серця не одному поколінню. На таких, нібито простих речах, базується виховання.
Помічала, як дітлахи в своїй маленькій дорослості гордо спостерігали за дійством у їхньому селі. І ніби ті горобці, носились із гомоном по селі… У Серединки – своє життя. Люди щиро вболівають за зоране, посіяне і зібране. Хоча криза вкотре хоче втрутитись у ритм їхнього життя, підкидаючи різні сюрпризи. А природа із свого боку надсилає всякі негаразди. Але протистоять, як уміють. Чи то твердий характер, чи то такі гени закладені й передаються з покоління в покоління.
Хто знає?..
А може, це просто тандем керівників на своєму місці. Вони органічно доповнюють один одного. Керівник сільгосптовариства Олександр Федорович Кавун – виважений, толерантний, сільський голова Леонід Дмитрович Горячківський – непосидючий, говіркий. Але обидва знають ціну людяності, доброти, переймаються проблемами села та його людей.
Незабутнє враження справили на мене чудові виставки у фойє будинку культури – роботи місцевих народних майстрів, вишивальниць, рукодільниць.
А як дбайливо відтворено побут минулого!
Кількагодинне дійство у будинку культури важко назвати лише концертом. Бо у цей невеликий проміжок часу вмістилися і вшанування подружніх пар, які топчуть сімейну стежину вже по півстоліття, вручення їм подарунків, і віншування учасників жнив, і виступи гостей, і розіграш святкової лотереї. Щасливчики несли того вечора додому різноманітні виграші – цукор, олію, різні побутові прилади тощо.
Я вперше була і глядачем, і учасником серединського свята.
Відчула, як голова товариства дбає про людей, живе їхніми турботами. Та жодного разу не обмовився, що в чомусь його заслуга. Говорить: «Це люди зробили, це односельчани досягли. Кавуни ж ніколи не кажуть «Я». Пишається своїм родом, сім’єю, де його розуміють, де на нього чекають. Приємно було слухати його спокійний, розмірений виступ, спостерігати, як горіли очі у трьох його красунь: двох доньок – Оленки та Іринки, дружини Катерини. Мабуть, не був би він таким Олександром Федоровичем, якби не вони, його дівчата. Сім’я робить вагомий внесок у всі добрі справи села.
Коли мені сказали про те, що сільський голова Леонід Дмитрович Горячківський – не корінний серединчанин, а є уродженцем Гайворонського ра - йону, я не повірила. Бо, напевно, важко уявити більшого патріота Серединки, ніж він, який живе проблемами села, переймається всіма турботами його жителів. Які тут чудові дороги з асфальтовим покриттям, як розумно місцева громада підійшла до електрифікації села, що є найкращою альтернативою газифікації. А скільки квітів! Не випадково Серединка входила до числа призерів конкурсу по благоустрою.
Для мене, як педагога, цікаво було побувати в школі. Тут вміло поєднують навчання і виховання. З трепетом заходила до музейної кімнати Василя Думанського, де зібрано чимало матеріалу про його життя і творчість. Є особисті речі, друкарська машинка, якої торкалась рука сільського письменника і філософа. Мудрість поселилась тут назавжди. Вона наповняє дітей людяністю, добротою, дарує мудрість і виваженість.
…Коли сутінки огорнули село, коли затихли останні акорди пісні, коли вже треба було залишати село, наколихане на свідомій праці, настояне на завзятті, Олександр Федорович подарував мені книгу Ф. Шевчука «Серединка – тепла крапка на карті України» (її я подумки назвала «Енциклопедія доброти»).
Радісно стало від того, що є такі люди, які живуть своїми маленькими, але водночас і величними трудовими буднями, що вже вкотре проводять щорічні Дні села. А нинішній був осяяний світлим 60-річним ювілеєм незабутнього Василя Думанського, який колись писав: «Хіба ж день може бути світлим без родичів, без друзів, без доброзичливих і працьовитих людей?». І сам же відповів на поставлене запитання: «Будьмо гідними синами і дочками нашої славної Вітчизни», бо «…без цього навіть звичний день не просто прожити».
Світлана КОВАЛЬСЬКА, учителька Бершадської ЗОШ № 2, дослідниця творчості Василя Думанського.