– Станіславе Павловичу! Виходячи з вашого досвіду, специфіки нинішнього сільгоспвиробництва, як ви спланували і скорегували діяльність господарства на цей рік?
– Тенденції на ринку сільгосппродукції внесли корективи у сівозміни та посівні площі під культури, бо доводиться орієнтуватися на їх прибутковість. Домінуючу роль займає пшениця – цього року у нас вона тільки озима. Ми навчилися її вирощувати високоврожайною і з найменшою собівартістю, що приносить найвищий прибуток.
Зараз для сільгоспвиробника настали тяжкі часи – невпинно зростають ціни на паливно-мастильні матеріали, добрива і засоби захисту, техніку і запчастини. Як і зарплата, яку ми, до речі, завжди виплачуємо без заборгованості. Свої корективи знову ж таки внесе вступ України до СОТ. Тому доводиться рахувати кожну копійку, добре володіти менеджментом, удосконалювати технології і знання вимог ринку. Тож довелося зменшити посіви технічних культур, відмовилися від цукрового буряку. Оскільки є великий попит на ріпак, то збільшили його посівні площі.
– Хотілося б дізнатися, як це виглядає в процентному відношенні?
– З півтори тисячі орної землі у нас під пшеницею знаходиться десь 35 відсотків площ, причому, як вітчизняної, так і німецької селекції, під ріпаком – 25%, соняшником – 20%, під кукурудзою – 17 відсотків. Традиційно сіємо гречку. Оскільки цукрозавод не розрахувався з нами за буряк й досі і враховуючи його збитковість, то припинили його вирощування. Хоч це також дало про себе знати. Ми вміємо вирощувати цукристі і торік під них закупили три імпортні сівалки, але змушені були переробляти їх під посів кукурудзи, а найсучаснішу, як і придбаних два бурякозбиральних комбайни, цього року зовсім не використовуємо. Тож вклали великі кошти в техніку, яка простоює. Хто виграв з такої низької закупівельної ціни на цукровий буряк важко зрозуміти. До речі, на 250-ти гектарах, які ми завжди засіваємо цією культурою в останні роки, працювало до 60 механізаторів і членів ланок. А тепер не можемо сповна забезпечити їх роботою.
– В сумівському господарстві традиційно була високою культура землеробства. Ваші кадри не пішли в цьому по спрощеному шляху?
– О ні. І кадри у нас не перевелися, і ніяких спрощень ми не допускаємо. Технології вирощування культур ми повністю витримуємо і досить жорстко контролюємо. Завжди закупляємо необхідну кількість мінеральних добрив і гербіцидів. Причому, робимо це в основному з осені – так аміачну селітру закупили тоді набагато дешевше за тонну, ніж навесні.
Рецептуру обробітку площ пшениці гербіцидами застосовуємо найбільш ефективну, тож вони завжди у нас чисті і збираються напряму. До речі, фірми нас самі просять придбати у них гербіциди під урожай, так як ми завжди з ними розраховуємося, і вони нам довіряють. Найбільше співробітничаємо з фірмою "Ерідон", звідки беремо ще й насіння соняшника і кукурудзи.
Хотів би відзначити ще й професіоналізм і відповідальне ставлення до праці свого заступника М.М. Мазуренка, головного агронома О.С. Паламарчука, механіка Ф.О. Суржака, механізаторів В.В. Кравчука, О.І. Добриднюка, М.В. Бабія та багато інших.
– То ви задоволені нинішнім станом культур?
– Звичайно, бо зробили для цього все необхідне. Допомогла й погода – пішли рясні дощі. Правда, дещо насторожує великий ріст стебла, що спричинятиме виляганню, і кущування – аж по три продуктивних стебла у кущі пшениці. Високі нині й ячмені, а ріпак на окремих площах досягає росту людини.
– Отже, працювати прибутково можна і нині?
– Звичайно можна і тоді не доведеться кланятися заїжджому інвестору. Треба лише враховувати сучасні реалії і вміло господарювати. До речі, цього прагну навчити і свого сина.
Цікаво було почути думку з цього приводу і Сергія Станіславовича, тож запитав і його про оволодіння "Царюковим методом" господарювання.
– Скажу відверто, в усьому прагну наслідувати батька. Тенденції, корективи і відповідність посівних площ в кошаринецькому господарстві приблизно такі ж, як у сумівському. З батьком завжди раджусь і це приносить результат. Хоч три з половиною роки тому почав господарювати на зарослих полях, нині вони вже очищенні і майже наблизилися до сумівських, хоч затрати для цього понесли значні.
Разом з батьком закуповуємо добрива, засоби захисту рослин і техніку. Переймаю в нього досвід. Дуже горджуся, коли окремі керівники господарств телефонують до батька і радяться, що і як робити в певний період на полях. Значить, є чому в нього повчитися.
В нас також очікується гарний врожай. Дав би Бог, щоб погода дала йому визріти і зібрати.
– Що заважає нині сільгоспвиробнику? – запитав знову у Станіслава Павловича.
– Неясність державної політики до сільгоспвиробника. Я вже говорив про цукровий буряк. Ще одна невирішеність – цінове і квотове питання. В нас у складі стоїть 600 тонн пшениці, і ми не можемо її реалізувати по нормальній ціні – заборонено її вивіз за кордон, а для внутрішніх потреб країни всі хочуть використати подешевше зерно з держрезерву. Але ж в магазині ціни на хліб зростають невпинно.
Зараз продаємо 200 тонн аж у Закарпаття по попередніх цінах. А в господарстві перед жнивами отримати за її продаж 800 тис. грн. не завадило б. Чому ж я маю брати кредит в банках під високі проценти і давати їм заробляти?
Вражає ріст цін на пальне на наших заправках – зранку одна, а з обіду – інша, хоч нового завозу не було. Хіба ж ми можемо так часто міняти ціни на сільгосппродукцію?
І хоч це окрема розмова, але незрозуміле твориться в країні з тваринницькою продукцією. Восени скуповували свинину по 5,30 грн. у живій вазі і більше не давали, а коли все вивезли, то весною вже дають по 14 грн. і більше. Тож знову обманюють сільгоспвиробника з потурання "верхів". Складається навіть враження, що там хтось зацікавлений в розвалі таких як у нас господарств, щоб розчистити дорогу до приходу великих землевласників.
Але я переконаний, що саме наші господарства найбільше дбатимуть про село і його людей. Тож рук не опускаємо і доводимо, що вміємо ефективно і прибутково працювати.
– Дякую за співбесіду.
Розмову вів
Павло БАЙДАЛЮК.
с.
Сумівка.
вранці -2…-4° 
