- Що спонукало проведення такої представницької зустрічі?
- Необхідність такого заходу назрівала давно. Я б навіть сказала, що вона укорінюється ще в 1995 році, коли відбулася 4-та Всесвітня конференція у справах жінок в Пекіні. На ній була схвалена платформа дій, яка складає основу нашої роботи для досягнення ґендерної справедливості. Готуючи той документ, всі країни світу об’єднали зусилля, щоби проблеми кожного регіону були висвітлені, щоб відповідно до цього були напрацьовані загальні рекомендації.
На жаль, країни Центральної і Східної Європи тоді не змогли згуртуватися, щоб запропонувати власні рекомендації. Одна з учасниць конференції навіть назвала наш регіон «не регіон» - бо його просто не було в загальному тексті. Після дезінтеграції Радянського Союзу для кожної країни вибудовувалися певні напрямки руху, тенденції розвитку. Ми різні – і за соціально-економічним розвитком, і в плані основної релігії тощо. А заразом ми накопичували свій досвід роботи, свої напрацювання для розв’язання вагомих питань, подолання тих чи інших загроз та ризиків, які для наших країн є подібними. Тому й вирішили створити Міжнародну ґендерну стратегічну платформу, щоб поєднати наші зусилля.
- Хто ініціював проведення цієї конференції?
- Це ініціатива нашого Інформаційно-консультативного жіночого центру. Саме ми рік тому під час проведення міжнародної конференції в Стамбулі запропонували цю ідею і вона була із задоволенням підхоплена. На мій погляд, у країнах колишнього Радянського Союзу до України ставляться як до рівного та надійного партнера. Україна ніколи не відрізнялася намаганнями тиснути й керувати. Окрім того, є дуже добрі і давні зв’язки між громадськими організаціями. Українська ґендерна стратегічна платформа була створена ще два роки тому, і теж за ініціативою ІКЖЦ. Тому нинішня зустріч була продовженням такої нашої роботи, міжнародних контактів.
Проведення конференції підтримали програми «Схід-Схід: партнерство без кордонів» Міжнародного фонду «Відродження» та Фундацій Відкритого Суспільства.
- Хто відгукнувся на ваш об’єднавчий заклик?
- На нього відгукнулося багато людей, громадських організацій. Але через обмеженість фінансових можливостей не всі вони змогли приїхати. Тому у зустрічі взяли участь представники 7 країн: Вірменії, Грузії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Таджикистану та України.
- Які питання ви маєте намір вирішувати спільно?
- Насамперед ми визначилися з пріоритетами, які назвали «ґендерні загрози в регіоні». Це ті спільні тенденції, на які ми хочемо звернути особливу увагу. Серед них можна назвати, насамперед, зростання дискримінаційних практик в країнах нашого регіону, зростання сексизму, антиґендерних рухів, які або не розуміють самого поняття, або свідомо хибно його тлумачать. Ми плануємо виробити спільні дії для подолання негативних явищ у ґендерній політиці.
Важливе значення міжнародної конференції полягає ще й у тому, що на ній була обговорена й стратегія залучення чоловіків до ґендерного руху. У нас приблизно третину учасників складали чоловіки з країн-учасниць конференції, які свідомо і не перший рік займаються цією тематикою. В цьому напрямку ми теж плануємо спільно працювати. Є дуже цікаві ідеї, які запропонували саме чоловіки.
Ми окреслили плани на короткотермінову та стратегічну перспективу. До перших належить, приміром, відкриття нашої сторінки у соціальній мережі Facebook, думаю, вона з’явиться вже найближчим часом і сприятиме більш широкому згуртуванню різних суспільних верств навколо питань ґендерної рівності. До тривалої перспективи можна віднести напрацювання спільних позицій та вплив на творення і розвиток державної ґендерної політики у наших країнах, надання наших рекомендацій у цих питаннях національним урядам. А також створення потужної підтримки серед неурядових організацій.
- Хто керуватиме роботою мережі Міжнародної ґендерної стратегічної платформи?
- Під час нашої конференції ми присвятили багато часу саме організаційним питанням. Ми узгоджуємо, що працюватиме горизонтальна структура, яка не матиме єдиного ієрархічного центру. У нас буде система координаторів – за певними напрямками роботи. Ми не маємо жодного фінансування, тому все здійснюватиметься на добровільних засадах. Сьогодні маємо вже двох координаторів – це координатор із внутрішніх комунікацій, вона з Таджикистану, а координатор з медійного забезпечення із Грузії. Обидві не перший рік працюють у нашій проблематиці.
Ми плануємо різного роду заходи. Це, зокрема, обмін досвідом і цікавими стратегіями та практиками, які маємо і які були б корисними для різних країн регіону. Залучатимемо спільні інформаційні ресурси. Проводитимемо й міжнародні зустрічі, конференції для висвітлення цих питань, реалізації спільних навчальних програм, акцентуватимемо на підготовку кадрів, які займатимуться питанням ґендерної рівності.
Є дуже цікаві ідеї по створенню певного профілю нашого регіону, думаю, що за такої спільної роботи нас більше не називатимуть «не регіоном». І питання ґендерної рівності набудуть у нас зовсім іншого звучання.
- Ви згадуєте перелік ґендерних ризиків та загроз, який плануєте спільно напрацювати. Чи вони відрізнятимуться від загальносвітових підходів?
- Ми взяли формат, який є дуже універсальним, це Конвенція з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок. 16 статей цієї Конвенції звертаються до конкретних тем або змістовних аспектів. Плюс ми вирішили взяти ще Резолюцію ООН 1325, де йдеться про участь жінок у побудові й захисті миру. На жаль, багато країн регіону потерпали і нині потерпають через конфлікти, і жінки у них бувають першими потерпілими. Визначивши загрози, ми рухатимемося до спільних стратегій, які допоможуть нам їх реалізувати.
- Проведення конференції в Україні засвідчує, що наша країна в регіоні в питаннях ґендерної політики просунулася доволі далеко і до певної міри є лідером у цих питаннях. То невже ґендерне питання в Україні вирішене настільки добре, що з нас можна брати приклад?
- За роки незалежності громадянським суспільством в Україні було зроблено багато серйозних кроків для досягнення ґендерної рівності жінок і чоловіків. Було подано чимало цікавих ініціатив, частина з них інституалізована на державному рівні, деякі підтримують громадські організації. Тому Україна тут не пасе задніх. Хоча виявляти лідерів – справа невдячна, бо й інші країни можуть поділитися позитивним та цікавим досвідом.
Говорячи про ставлення держави до ґендерної політики, то тут є дуже багато проблем. І, на жаль, є брак послідовної політичної сили, інституційної пам’яті при переході влади від одних до інших. Але останнім часом я нерідко повторюю слова: все, що нас не вбиває, робить нас сильнішими. Ми стаємо сильнішими, і в цьому є оптимізм, є наші ресурси і перспективи.
Роман НЕЧИПОРУК, Національний прес-клуб «Українська перспектива» для bershad.ua
вранці -2…-4° 
