Розпочав трудову діяльність в далеко 1979 році. Після навчання в Одеській середній спеціальній школі міліції та Київській вищій школі міліції пройшов шлях від дільничного до керівника районного відділення дільничних інспекторів міліції. Завжди з задоволенням йшов на службу, був відповідальним і небайдужим до людей, які щоденно приходили за допомогою до місцевого шерифа.
Особливо запам’ятався випадок початку 80-х, коли в с. Чапаївка Бершадського району сталося вбивство місцевим мешканцем своєї сусідки в її помешканні. Нелюд зґвалтував її, вбив і заховав під ліжко. Задля розкриття цього резонансного злочину Петру Кучанському зі своїми колегами потрібно було відпрацювати не один десяток осіб, при цьому не маючи потрібного технічного оснащення, звертатись за допомогою до громадян. Коли коло підозрюваних зменшилось до кількох осіб, прийшлось навіть вдатися до хитрощів – спілкуватися з підозрюваним під виглядом медпрацівника . За зловмисником почали стежити, в ході чого було отримано неспростовні докази його причетності до злочину.
..."Прошу через вашу газету выразить сердечную благодарность нашему участковому инспектору лейтенанту милиции Кучанскому Петру Михайловичу за большую помощь и поддержку нашей семье. У нас совершили квартирную кражу. Я обратилась к участковому, он внимательно меня выслушал, успокоил. Правильно разобрался в ситуации, и буквально на второй день задержал вора. Участкового уважают за справедливость, трудолюбие к просьбам и жалобам граждан…" – один з багатьох листів від громадян, які були надруковані в газетах того часу.
Таких подяк Петро Михайлович за свою службу отримав чимало. Недарма в далеких 80-х він, як кращий дільничний, області брав участь у Всесоюзній нараді кращих дільничних інспекторів колишнього Радянського Союзу в м. Ульяновську Російської Федерації.
Петро Михайлович більше 40 років прожив зі своєю дружиною, Тетяною Наркисівною, донькою військового офіцера, Бершадського районного комісара Наркиса Чернеги, який воював на фронтах Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденом Червоної Зірки та багатьма медалями за захист своєї Вітчизни від фашистських загарбників. Тетяна Наркисівна завжди була надійним тилом для свого чоловіка, разом вони виховали трьох синів, двоє з яких пішли стежкою батька, присвятивши своє життя міліцейській службі. Тетяна Наркисівна, яка написала багато віршів і є лауреатом премії імені Василя Думанського, в своїй книзі "Крила Любові" чудовий вірш під назвою "Зірки мого життя" присвятила своїм синам :
"Вірою, Надією, Любов'ю Є мої сини мені в житті, Три зірки, що завжди зі мною, Теплом їх – бути моїй висоті…"
Діти, які народжуються та виховуються в таких родинах, часто вже в ранньому дитинстві обирають для себе подальший шлях, нерозривно пов'язаний із професією батьків. Саме так сталося в сім’ї Кучанських.
Старший син, Євгеній, після закінчення Бершадського медичного училища отримав спеціальність фельдшера, однак віддав перевагу міліцейській справі. Розпочинав помічником слідчого Бершадського райвідділу. Ще з того часу мріяв про офіцерські погони і, навчаючись на заочному відділенні Національної академії внутрішніх справ, був призначений на посаду слідчого. Сьогодні він підполковник міліції, очолює штаб районного відділу міліції.
Середній з братів Кучанських, Олександр – майор міліції у відставці. Навчався в Хмельницькій академії прикордонних військ на факультеті внутрішніх військ, після чого приїхав працювати на батьківщину, в Бершадський райвідділ міліції. Проходив службу дільничним інспектором, дізнавачем, а згодом начальником ізолятора тимчасового утримання райвідділу.
Петру Михайловичу Кучанському, безумовно, дуже хотілося б, щоб справу його життя продовжив і внук, Олександр, який вже схиляється до того, щоб продовжити славну міліцейську династію Кучанських і в недалекому майбутньому прийняти присягу на вірність українському народові.
Олег Чабан, помічник начальника Бершадського РВ
вранці -2…-4° 
