Звісно, не з пустими руками, а з квітами і подарунками. Керівники з району також зачитали і вручили вітального листа від влади, висловили Ользі Микитівні щиру вдячність за сумлінну працю, виховання дітей і онуків, побажали їй здоров’я, щастя, добра і віка, і всього найкращого у житті.
Варто сказати про те, що Ольга Павліченко народилася і до останнього часу проживала у Крушинівці, а вже кілька років мешкає біля дочки у Красносілці. Тож Маньківський сільський голова Григорій Вербецький привітав ювілярку від імені земляків, передав щирі вітання, грошову допомогу і від керівника СТОВ «Лан», депутата обласної ради Сергія Савченка. А очільник Красносільської територіальної громади Іван Пустовіт зазначив: Ольга Микитівна своїм проживанням, переїздом із Крушинівки піднімає авторитет Красносілки, як села довгожителів. Нагадаємо: торік на Покрову у цій громаді зі столітнім ювілеєм вітали й Устину Михайлівну Горобчук.
…Непростим видалося життя Ольги Павліченко. Вона була п’ятою, найменшою дитиною у бідній, селянській сім’ї Микити і Килини Ковалів. Усі, в тому числі й діти, тяжко працювали біля землі.
Ольга, як і її старші брати і сестри, до школи не ходила, однак рахувати і трохи читати навчилася. У 22 роки вийшла заміж. Молоде подружжя жило на обійсті батьків Ольги. Згодом народилася донечка Галина, а ще через чотири роки – син Іван. Молода жінка зрання і до вечора працювала у полі, дітей залишала з дуже доброю і чуйною бабкою Василиною, часом брала з собою в поле. Важкі були ті довоєнні часи – землю орали волами, сапали кукурудзу і буряки, звозили на тік снопи і там їх молотили.
Невимовне горе принесла у сім’ю війна – чоловік Ольги Сергій загинув восени 1942го, а похоронка на батька прийшла через два роки. А коли у 45-му померла й мати, на руках жінки залишились двоє діточок і хвора бабка.
Працювала у колгоспі, діти часто хворіли, не було що їсти. «Наробилася я за свій вік», – каже вона.
Дочка і син з дитинства привчались до роботи, допомагали матері, носили з лісу дрова, щоб напалити в хаті.
Спати любили на лежанці або на печі, бо там було тепло. До речі, дочка Галина пішла стежкою матері – закінчила сім класів і 42 роки теж пропрацювала біля землі у колгоспі. Син Іван після школи вивчився на шофера, відслужив строкову службу в армії, закінчив Олександрійське педагогічне училище, а згодом й інститут, довгі роки працював на освітянській ниві. Він мешкає на Кіровоградщині.
У ювілярки велика дружна родина – нині у неї четверо внуків, сім правнуків і два праправнуки. Ольга Микитівна дуже любить різдвяні свята, коли всі рідні збираються разом.
Оточена любов’ю і турботою, вона щиро раділа і на родинному святі з нагоди її столітнього ювілею і від душі бажала усім дожити до її років.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
вранці -2…-4° 
