А почалося все з того, що батько зробив турнік. Віталій тоді був у класі 5 чи 6. Почав займатися – і вже за перше літо мав непогані результати.
На перший погляд, хлопчина нічим не вирізнявся з-поміж решти дітей: бігав із усіма, вчитися не хотів. Проте вже з п’ятого класу він чітко знав, яким хоче бачити своє майбутнє і до чого прагнутиме.
Любив слухати татові історії про службу в армії, у 6 класі безпомилково знав усі військові звання. А якось почув про Прикарпатський військово-спортивний ліцей і прийняв рішення, що буде там навчатись. Не завадили мамині сльози і переконання, складні вступні екзамени та надзвичайно високі вимоги до фізичної підготовки. У 8 клас Устянської ЗОШ Віталій не пішов.
Хоч як не було Галині Павлівні та Василю Васильовичу страшно і важко за сина, почуттям гордості винагороджуються всі випробування. За три роки навчання загальна успішність юнака значно зросла, а спортивним досягненням уже немає ліку: здобув одинадцять медалей, цілу папку грамот, здебільшого за перші місця, нагороди особисті та командні з різноманітних змагань, рекорди ліцею з підйом-перевороту та з метання гранати. У листопаді 2011-го на Чемпіонаті Євразії з пауерліфтингу та жиму лежачи, осиливши 105 кг, здобув перше місце, а вже через півроку, у квітні 2012го, на Чемпіонаті Європи віджав 132,5 кг і нині має звання чемпіона Європи!
Весь свій вільний час віддає тренуванням. 4 рази на рік приїжджає додому, де на нього завжди чекають мама, тато і молодша сестричка зі смачнющими (розповідає Віталій) тортами; вона, до речі, теж не губиться з визначенням майбутньої стежини – мріє стати кухарем.
У цьому році юнак закінчує навчання в ліцеї. Плани на майбутнє грандіозні, як у Наполеона, але вони не мають завойовницького характеру, тим більше, що наполегливості Віталію не бракує, тож жодних сумнівів, що успіх у всьому задуманому не за горами.
Юлія ШЕВЧЕНКО
вранці -2…-4° 
