На початку війни йому виповнилось 16 років. Юнаків забирали у Ворошиловградську область. Сумлінно виконували наказ партії. День і ніч трудилися на полях колгоспів та радгоспів, пам’ятаючи, що все потрібно для фронту, для перемоги.
Потім були важкі випробування у Харківському концтаборі. Але через півтора місяця їм вдалося (4 односельця) звільнитися і з труднощами добратися додому. Важким був 1943 р. Німці почали забирати молодих людей на каторжні роботи в Німеччину. Але молодому І.М. Запорожцю вдалося уникнути каторги.
12 березня 1944 року Радянська Армія визволила Шляхову. Всі чоловіки були призвані польовими військкоматами і відправлені на фронт. Серед учасників цих важких випробувань був і І. М. Запорожець. Вони знаходилися в обороні фронту, який проходив у Молдавії між Ясами і Кишиневом аж до серпня 1944 року.
Були зроблені великі укріплення, викопано багато траншей, дзотів, дотів.
Сюди завезли силу-силенну боєприпасів, були підтягнуті військові частини та техніка.
22 серпня була артпідготовка, яка тривала 2 години. День перетворився на ніч, били з усіх видів зброї. Вдалося прорвати німецьку оборону. Велике угрупування німецьких солдатів здалося у полон, дуже багато німців було знищено. Довелося молодому Запорожцю брати участь у цих важких кровопролитних боях.
Бойові дії цього хороброго сержанта були оцінені достойно. Про нього писали у фронтових газетах.
Перед боєм, виступаючи на мітингу, молодший сержант І. М. Запорожець сказав: «Йдучи в бій, клянуся перед своїми командирами і бойовими побратимами пробивати шлях на Берлін, не шкодуючи ні сил, ні свого життя».
Незабаром розпочався бій, піхота стрімко рушила вперед на прорив бойової оборони. Попереду з кулеметом в руках біг Іван Запорожець. Він вів вогонь на ходу, знищив трьох ворожих автоматників. Підтягнувши сили, німці при підтримці вогню із бронетранспортерів, пішли в контратаку. Піхота залягла. Тоді із свого кулемета Запорожець відкрив вогонь по фашистах. У розпалі бою кулемет відмовив. Помітивши це, фашисти кинулись вперед. Однак Запорожець не залишив поле бою. Під вогнем противника відремонтував кулемет. А коли німці вже були за 50 м, кулемет Запорожця «заговорив» знову. Настирлива контр - атака ворога була відбита.
Іван Запорожець став тоді кавалером ордена Слави. Війна продовжувалася.
Солдат йшов далі дорогами війни. Велика битва була під містом Хашвань. Від розриву снаряда він був контужений.
Далі було форсування річок. Форсуючи річку Нітру, воїну довелося перепливати її в першому човні з кулеметом в руці. А в саперах були односельці-шляхівчани Василь Близнюк, Василь Бурдейний, Іван Самандас, Григорій Кузик, Олекса Горбатюк, Григір Думанський.
Всі вони називали І. Запорожця героєм.
Неподалік Відня німці пішли в контратаку. Запорожця було поранено у ліве плече. Кулю у своєму тілі він носить по сьогодні.
Після лікування в госпіталі Запорожець у свою частину не повернувся, а продовжував службу в артилерійських військах. Нагороди має такі: два ордени Слави, ІІ і ІІІ ступенів, орден Великої Вітчизняної війни, медаль «За відвагу» та інші.
Тим часом закінчилась війна. Наші війська дійшли до Берліна, здобувши повну перемогу над фашистською Німеччиною.
Настало мирне життя, важким воно було. Сіяли, орали кіньми, волами, коровами. На плечах снопи носили, скиртували вручну. Гірко заробляли кусок хліба. Люди старанно працювали, відбудовували міста, села, фабрики, заводи.
Життя почало налагоджуватися.
Раділа душа воїнів, недаремно проливали кров свою, завоювавши мир і спокій.
Кожному поколінню доля готує якісь випробування і труднощі. Але не дай, Боже, нікому зазнати тієї війни, яка випала на згорьовану долю ветеранів.
Не старіє душа ветерана. У рідному селі, мабуть, немає жодного господарського чи культурно-побутового будинку, побудованого у післявоєнний час, в який не вніс би своєї частини праці будівельник І. М. Запорожець.
Незважаючи на похилий вік, Іван Миколайович займається улюбленою справою – бджільництвом, порається по господарству. Цікаво розповідає про важкі випробування у дні війни, зустрічаючись із молоддю.
Вікторія ГОНЧАР, учителька-пенсіонерка.
с. Шляхова.