Найперше, це Люда Клименюк із чоловіком. Швидко доставили мене в лікарню, де зробили операцію.
Не залишили в біді ні тоді, ні зараз. Вони, як рідні діти, мене доглядають. Якби не Людочка, я давно б уже лежала в могилі. Вона, як рідна дочка, – добра і безкорислива. Робить мені перев’язки, приносить завжди свіжу їжу, доглядає. Так ще й її родичі час від часу передають їжу. Ще одна добра душа – Валя Оніщенко, яка провідує мене, навіть у церкві молиться за моє здоров’я.
Деяких інших болять голови, кому я залишу хату, але вони ніколи не спитають, що я їм, хто купує для мене ліки і робить уколи. Свого горя не бачать, а за чуже журяться. Прикро, що деякі люди стали такими жорстокими.
Лідія СЛОБОДЯНЮК, м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
