На знімку: В.І. Свінціцька
Ми часто добрим словом згадуємо лікарів, бо саме до них ми звертаємось зі своїми проблемами, недугами. Але є ще в медицині й перша сходинка, необхідна для кожного з нас. Це – лікар-лаборант, який робить аналізи – висновки про лікування кожного з нас.
Випадкове знайомство з симпатичною жіночкою й надихнуло мене розповісти про Валентину Іванівну Свінціцьку – лікаря-серолога клінічної лабораторії Бершадської районної лікарні. Скромна, добросовісна, вона виконує свої обов’язки лікаря-лаборанта без реклами. Колеги й пацієнти відгукуються про неї тільки добрими словами.
Кажуть, які батьки – такі й діти. Валентина Іванівна виховувалась в хорошій сім’ї військовослужбовця. Народилась в 1952 році в Мінську.
Батько Іван Федотович Чепурний і мати Ольга Миколаївна пройшли через пекло війни. Батько був важко поранений, горів у танку. Вижив, турбувався про сім’ю.
На жаль, фронтовий офіцер І.Ф. Чепурний в 1986 році відійшов у вічність.
Ольга Миколаївна працювала в шпиталях, була капітаном медслужби. Нині вона проживає в Гайсині, має багато, як і її чоловік, нагород.
Ось в такій сім’ї і формувався характер Валентини Іванівни.
В Гайсині дівчина закінчила російську школу, потім – медичне училище, отримала диплом з відзнакою. В 1971 році вийшла заміж за свого однокурсника – симпатичного юнака Леоніда, який теж був відмінником навчання.
Поступили в Київський медичний інститут і після його закінчення в1979 році були направлені в Бершадську центральну районну лікарню.
Валентина Іванівна працювала лікарем-лаборантом, нині вона лікар-серолог. Ветеран праці, відмінник охорони здоров’я, вона має вищу категорію, яку підтвердила в Львівському університеті підвищення кваліфікації лікарів, а також багато грамот, подяк. А ще – любов та повагу від сім’ї свого синочка полковника Вадима, його дружини Олени та онука Олександра.
До речі, Вадим закінчив Бершадську середню школу №1, вище авіаційне училище в Воронежі, тепер служить на Далекому Сході – на кордоні з Китаєм.
В розмові зі мною добрим словом згадувала про свого вихованця його класна мама Марія Петрівна Рудь. Торік відбулась зустріч однокласників Вадима. На жаль, сам він не зміг прибути на це чудове зібрання. Гарно відгукнулась класний керівник про батьків свого учня.
Медпрацівники заслуговують щирих слів. Заслуговує хвилин радощів і сім’я Свінціцьких. Валентині Іванівні бажаю залишатись берегинею, матір’ю, дружиною, бабусею, не хворіти, не старіти, користуватись повагою від людей, мати хороших друзів. Такі ж побажання і її половинці Леоніду Петровичу. Хай сім’я Свінціцьких завжди буде джерелом щастя! Їхній рід продовжить онук Олександр.
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент
вранці -2…-4° 
