Тим часом він написав гарного вірша мамі, придбав смачного торта та запросив учасниць аматорського фольклорного колективу автентичного співу «Оберіг» міської школи №1. Коли вони, такі яскраві й красиві, у вишитих народних убраннях, зайшли в палату, всі аж завмерли від здивування. Бабуся, здавалось, все ніяк не могла повірити, що це йдуть її вітати.
Мабуть, такі святкування бувають нечасто, якщо взагалі бувають. Щирі побажання швидкого одужання, залишатись такою ж позитивною, енергійною, молодою в душі Валерії Микитівні линули від імені великої родини: синів Петра та Віктора, невісток, п’ятьох онуків, десятьох правнуків. Дівчата заспівали кілька пісень – такий собі мініконцерт як додатковий спосіб лікування.
Усміхнена іменинниця подякувала сину, гостям і дала дівчатам мудру настанову берегти своє здоров’я змолоду.
Визнала, що сама себе не берегла, от і важко у такому віці.
На долю Валерії Микитівни випало чимало випробувань.
У роки Другої світової війни її, як і багатьох інших молодих людей, забрали працювати у Німеччину. Там познайомилася зі своєю половинкою, по приїзду на Батьківщину побралися. Пережила смерть первістка, який помер через кілька днів після народження.
Похоронила чоловіка. А тут ще у такому віці довелося втрапити в таку халепу. Хоча вона не сумує, тримається мужньо, сповнена ентузіазму й оптимізму.
Нині жінка уже вдома, одужує. Операція пройшла успішно. Родина Цимбалів висловлює щиру вдячність працівникам хірургічного відділення Бершадської ОЛІЛ на чолі із завідувачем Леонідом Медвідем, лікарям Станіславу Масловському та В’ячеславу Дяченку, працівникам реанімаційного відділення та його завідувачу Григорію Огеру.
Саме завдяки високому професіоналізму лікарів та сумлінності, уважності та доброзичливості молодшого медичного персоналу Валерія Микитівна (сподіваємося, що скоро) знову буде на ногах. А її життєпис доповниться новою цікавою історією для правнуків.
Юлія ЛУЧИК.
вранці -2…-4° 
