За період перебування на службі найбільше запам’яталися перші приїзди земляківволонтерів в Попасну. Ігор Климнюк та його побратими привезли речі, які замовили бійці замість тих, що згоріли під час обстрілу. Великою радістю були передачі з дому.
Сергій багато розповідав мені в телефонному режимі, через смс-повідомлення про неспокійні будні на передньому краї, деякі бої, взаємодопомогу і солідарність воїнів-захисників Вітчизни.
Не зупинятимусь на багатьох подробицях ратних буднів наших захисників, єдине скажу: вони у найскладніших і найскрутніших ситуаціях ведуть себе гідно і мужньо.
Трапляються і надзвичайно прикрі моменти. Скажімо, на початку лютого у бою загинув дуже хороший товариш, чудовий батько, чоловік і надійний друг з позивним «Хасид». Ту втрату Сергій ніколи не пробачить командуванню, яке не підтримало наших бійців артилерією в потрібний момент.
Під час відходу наших бійців із Дебальцевого головним завданням було не пропустити ворога зі своєї сторони і дати можливість виходу колон. Увечері 18 лютого Сергій із своїм побратимом «Кузьмичем» вийшли назустріч хлопцям, які пробивалися з оточеної висоти. На ранок 19-го вирішили відходити з позицій, тому що не було сенсу стояти далі. Двома БМП неможливо затримати масивний наступ танків. Головне завдання хлопці виконали. Командування батальйону наказало залишатися на позиціях, але їх уже не було б у живих, якби там залишилися. Масивні артилерійські обстріли залишених позицій із САУ та «Градів» зрівняли б їх із землею.
Цікаво розповідав Сергій про побут, про те, як готують їжу на бензинових плитках на одну конфорку. Кухня – то окремий бліндаж, який облаштували самі, вдовбавшись на два метри вглиб у сланцевий шар. Назвали її «У «Хасида», адже Анатолій готував їжу частіше всіх.
Із хлопцями склалися дуже дружні, братерські стосунки.
Коли я запитала про те, що було б варто змінити в системі мобілізації, мій співрозмовник сказав дуже коротко: – Говорити людям правду.
Куди забирають і на який термін. Не так, як у нас вийшло. У військкоматі казали, що поїдемо у Карпати на 45 діб, відпочинемо, закарпатського вина поп’ємо. І вже більше року «відпочиваємо».
Потрібно правильно вручати повістки, дивитися, кого викликати, а не всіх за списками – кривих, глухих, сліпих.
І особливо звертати увагу на тих, які в один день стають на групу інвалідності, в яких серце «хапає» чи починають погано бачити. Мені не подобається нинішня робота військкоматів. На вулиці зловили, забрали і все. А тому багато-хто не хоче йти… Звичайно, не піде, тому що бачать обман ще з військкоматів, і люди розуміють, що буде далі. Ідуть найкращі, а повертаються не всі…
За час служби Сергій став іншою людиною, навіть думати став по-іншому. Може сказати в очі все, що думає, розглядати різні проблеми з усіх сторін і шукати найкращий вихід із ситуації. У нього нема страху перед старшими і більш поважними, перед керівниками і начальниками. Мріє після повернення додому створити спілку АТОшників і розв’язувати їхні проблеми. Тому що їх дуже багато, і поодинці ніхто нічого не доб’ється, а гуртом робити все легше.
На завершення розмови Сергій сказав: – Дуже хочу побачити, як військком буде нас зустрічати на центральній площі з обіцяним ящиком коньяку і хочу почути, що він скаже.
Хоча мені здається, що у нього буде чергове відрядження або відпустка…
Марія ЗАПОРОЖЕЦЬ.
вранці -2…-4° 
