Його роки - його багатство

За багаторічну сумлінну участь у ветеранському русі, патріотичному вихованні молоді у кращих традиціях старших поколінь, йому, як ветерану праці, дитині війни, за активну життєву позицію було вручено від ветеранської організації вітальний лист і подарунок.

Василь Федорович родом з Тульчинського району. У своєму житті, за його словами, не знімав зірок із неба. Після школи, навчаючись у зооветеринарному технікумі, який був недалеко від його села, мав на меті освоїти одну із мирних, проте дуже необхідних професій. Однак, закінчивши ще і сільськогосподарську академію після служби в армії, дещо змінив спеціалізацію, щоправда, на не менш необхідну у сільськогосподарському виробництві – боротися зі шкідниками і хворобами, бур’янами на полях і в садах. Причому, настільки цим захоплювався, що коли у Мурованих Курилівцях, куди його направили на роботу, запропонували посаду агронома по буряках, відмовився. Рік після того трудився у Погребищі.

Слава ж про Бершадський район уже линула далеко за його межі. Завітавши якось до нас у справах, міркував: чому б і собі не спробувати влаштуватися на Бершадщині. І почав діяти у цьому напрямку.

У 1969 році у нас районної станції захисту рослин від шкідників і хвороб ще не було.

Тож спочатку працював старшим агрономом по захисту рослин, а вже саму станцію, через три роки, довелося організовувати Василю Федоровичу. А після того очолював її аж до 1996 року. Ще декілька років працював директором біофабрики.

Що переїхав і працював на Бершадщині, не пошкодував, за його словами, жодного разу. Разом із дружиною – Вірою Іванівною, яка також закінчила сільськогосподарську академію, мешкають у райцентрі. Виховали двох дітей, у яких давно вже власні сім'ї. Син Володимир очолює одну з фірм в обласному центрі, дочка Вікторія – підприємець у місті Бершаді. Дочекалися п’ятьох онучок, які для дідуся і бабусі є найбільшою радістю.

Щодо його захоплення, то яким воно було у молоді роки, таким і залишилося: садок, город біля хати, взагалі їхне обійстя у зразковому стані. Тут чимало сортів плодових насаджень, аґрус, полуниця – чого тільки немає.

– Найбільше ж багатство – роки, – ділився спогадами Василь Федорович. Роботою і життям був задоволений завжди. Невдоволеним, висловлюючись його словами, міг бути хіба що тим, що за роботу платили, як доведеться. Хімізація ж сільськогосподарського виробництва якраз набирала темпів. Але чомусь у тодішньому управлінні сільського господарства і зарплати були вищими, і навіть були премії, на нього ж це чомусь не поширювалося.

Але чи може щось затьмарити щастя у теперішні його роки, коди і в сім'ї порядок, і діти при справі. Це як ніщо інше додає віку.

Тож побажаймо Василю Федоровичу ще не один десяток років в умовах настільки ж сприятливої атмосфери, у колі рідних, друзів і знайомих відзначати дні народження та ювілеї.

Павло КУШПЕЛА.