Народився Юрій Самсонович 28 грудня 1922 року на Черкащині у селі Паланка Уманського району у сім’ї лісника. Після закінчення Уманської зразкової школи вступив у Київський лісогосподарський інститут, перший курс якого встиг закінчити до початку війни. Потім студентів, замість виробничої практики, направили в колгоспи Донбасу на різні роботи – допомагали збирати урожай тощо.
На Донбасі пробув аж до окупації фашистськими загарбниками, а далі, пішки добравшись на Уманщину, працюв де доводилося.
Після звільнення району від фашистів був призваний до лав Радянської Армії. Його фронтові дороги пролягли Білорусією та Литвою – воював у піхотній роті. Нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги». В одному із запеклих боїв у 1944 році був важко поранений. У польовому шпиталі Юрію Самсоновичу ампутували ногу, лікували його в інших шпиталях, робили повторні операції. Чимало зусиль доклали тоді медичні працівники, щоб врятувати життя.
Реабілітацію проходив у Сочі. Додому повернувся весною 1945 року – аж тоді матір побачила свого сина. Відвідавши її, знову подався у Київ, у свій інститут, де Юрія Самсоновича зарахували на другий курс. Після закінчення навчання йому пропонували роботу у цьому ж навчальному закладі. Але він на ту пору вже поєднав свою долю з випускницею цього ж вишу Ганною Омелянівною, тож обоє вирішили їхати на роботу по направленню у Могилів-Подільський район, де його призначили лісничим Юрковецького лісництва. У 1950 році сім’ю молодих спеціалістів направили на роботу у Бершадський лісгосп, його – на посаду старшого інженера лісового господарства.
Незважаючи на інвалідність, трудився старанно, з повною самовіддачею. Був настільки енергійним, що його запалу заздрили навіть молодші і фізично здорові працівники. Причому, був прекрасним фахівцем, людиною високої ерудиції і толерантності. Не позбавлений почуття гумору, водночас відзначався відданістю, силою духу, принциповістю і скромністю. У колективі його поважали, тривалий час був присяжним у районному суді, незмінним головою товариського суду в себе на роботі.
За відмінне ставлення до своїх обов’язків керівники області і лісгоспу у районі неодноразово відзначали Юрія Самсоновича почесними грамотами.
67 років прожили вони у парі з дружиною, виростили трьох прекрасних доньок. Усі вони теж здобули вищу освіту, створили власні сім’ї, порадували батьків онуками, яких дев’ятеро. Дочекалися дідусь і бабуся одинадцятьох правнуків.
У родині є представники різних професій – учителі, лікарі, юристи.
Юрій Самсонович виховував своїх дітей особистим прикладом високої моралі та чесної праці. Діти, в свою чергу, пишалися авторитетом батька, тому й усі його нащадки намагаються не осоромити високі стандарти, запроваджені ним. Ветеран і тепер є прикладом мужності, толерантності, шанобливого ставлення до оточуючих. Подружжя шанують у колективах держлісгоспу, міської організації ветеранів. Члени її ради відвідують Бондарів у свята та у їхні особисті святкові дні, вручають вітальні листи та почесні грамоти, цільову грошову винагороду та заохочення.
Віддаючи шану учасникам бойових дій, члени ради міської організації ветеранів України з глибокою вдячністю та повагою ставляться до ветеранів Другої світової війни, які здобули у ній велику перемогу, відроджували знищене народне господарство.
Бажаємо Вам, Юрію Самсоновичу, і Вашій дружині доброго здоров’я на багато прийдешніх літ і усіляких гараздів.
Олександр САБЛУК, голова міської організації ветеранів України.
вранці -2…-4° 
