На адресу іменинника лунало багато теплих і ніжних слів.
Ювілярові щиро бажали міцного здоров’я, довгих років життя та мирного неба над головою.
– Цей день залишиться у моїй пам’яті назавжди, – говорить Євдоким Марущак. – Хоча за вікном ще лютий, але в мене, в моїй хаті панує весна. На душі радісно, ніжно пахнуть квіти, які принесли школярі – вони мене не забувають, часто навідують.
Євдокиму Даниловичу дев’яносто, але він, за його ж словами, не встиг оглянутися, як пролетіли роки. У житті нашого односельця всяке бувало. Згадувати пережите – це те саме, що гортати цікаву книжку, яку вже неодноразово перечитував.
Народився Євдоким Марущак у далекому вже 1925 році. Зростав він у сім’ї разом із братами Іваном і Володимиром. Після закінчення школи працював у колгоспі на різних роботах. У 1944 році був призваний до лав Радянської Армії. Служив у піхоті в Костромській області. Його полк мали відправити на фронт, але, на щастя, війна закінчилася, і військову частину розформували. Євдоким Данилович потрапив на Балтійський флот, закінчив школу мінерів і шість років служив на кораблях.
У рідну Бирлівку змужнілий хлопець повернувся аж у 1951 році. Парубкував недовго й незабаром одружився на Килині Поворозник, з якою в мирі і злагоді прожили понад шістдесят років, виростили двох дітей – дочку Ніну і сина Пантелеймона. На жаль, торік дружини Євдокима Марущака не стало. Однак він самотнім не залишився – нині його доглядає онучка Олена Петрівна Шарко, яка працює в Бирлівській школі заступником директора з навчально-виховної роботи.
Євдоким Данилович усе життя сумлінно трудився, він нагороджений багатьма орденами та медалями. Ветеран тішиться дев’ятьма онуками, дванадцятьма правнуками, його шанують односельці.
Любов УМАНСЬКА, директор Бирлівського сільського будинку культури.
вранці -2…-4° 
