Відразу був призначений на посаду дільничного інспектора міліції та направлений на обслуговування сіл Червоне, Вікнина Джулинського району (теперішній Гайворонський район Кіровоградської області).
Поняття «наставник» на той час у міліції не було, а тому самому довелося опановувати нелегку професію дільничного інспектора. Звичайно, один у полі не воїн. А тому протягом усієї служби Петро Парамонович покладався на допомогу громадськості. Спочатку потрібно було завоювати довіру в людей.
Саме за допомогою членів загону добровільного сприяння міліції, відразу після призначення, в с. Червоному Петру Парамоновичу вдалося ліквідувати банду, яка займалася пограбуваннями та наводила жах на громадян.
Переважно це були викрадення худоби в одиноких жінок, чоловіки яких загинули на фронті. Ще не знаючи місцевості, населення, нелегко було вийти на слід злочинців.
Але після спілкування з місцевими жителями вдалося натрапити на слід двох місцевих жителів з доволі таки сумнівною репутацією. Чотири безсонні ночі провів молодий міліціонер у засідці разом із довіреними особами, перш ніж затримати злодіїв. Напередодні одного з державних свят селяни отримали в подарунок спокій на деякий час. Одразу ж після цього випадку Петра Парамоновича було переведено на обслуговування сіл Красносілки, Хмарівки, М’якоходу та Чорної Греблі.
На новому місці він пропрацював більше тридцяти років.
З перших днів роботи молодий міліціонер зарекомендував себе принциповим, суворим та непримиримим до правопорушників. У розкрит - ті майже усіх злочинів, які скоювалися на території обслуговування, Петро Парамонович брав активну участь.
Своїм ставленням до роботи, непохитним прагненням до справедливості новий дільничний відразу ж завоював довіру населення на території обслуговування. Завжди впевнений у собі, він вселяв у громадян відчуття захищеності, і люди завжди платили йому своєю підтримкою в різних життєвих ситуаціях. За час служби Петру Парамоновичу не раз доводилося ризикувати життям, затримуючи злочинців. У першому випадку – при затриманні крадіїв цукру з території Красносільського цукрозаводу. Злочинці вшістьох напали на нього, намагаючись відібрати табельну вогнепальну зброю. Згадується тепер ветерану і випадок, коли злочинець, якого затримував за незаконну вирубку лісу, кинувся на нього з сокирою в руках. І таких прикладів з міліцейської біографії Петра Титарчука чимало.
За бездоганну службу, високий професіоналізм він було удостоєний звання «Заслужений працівник МВС», нагороджений численними медалями, грамотами та подяками як від Міністерства внутрішніх справ, так і від обласного управління та районного відділу міліції. Однак, найважливішою нагородою для себе Петро Парамонович вважає довіру громадян на території обслуговування. Для них він був і залишається порадником і захисником. Саме його авторитетна думка могла вирішити будь-яку суперечку навіть між найзапеклішими неприятелями.
Допомагав людям Петро Парамонович і після виходу на заслужений відпочинок. А віддав нелегкій міліцейській справі цілих 34 роки. За свою відданість роботі та сумлінне виконання службових обов’язків його було занесено на обласну Дошку пошани співробітників органів внутрішніх справ.
Ветерану міліції є кому передавати свій неоціненний досвід нелегкої професії, він часто спілкується з колегами, які сьогодні забезпечують правопорядок у районі. Внук Олег, який працює оперуповноваженим, вирішив продовжити справу життя свого діда.
Костянтин ПЕТРИШИН, помічник начальника Бершадського РВ УМВС, майор міліції.
вранці -2…-4° 
