За його плечима велика і кропітка праця вчителя, нелегка доля воїна, звичайне мирське життя.
Шістдесят шість років присвятив дітям, навчаючи їх історії. Та все його життя – теж історія. Народився в селянській родині. З дитинства не цурався праці. В школі навчався на відмінно. В 1937 році закінчив Лісничанську неповну середню школу. Потім доля закинула його в Миколаївську область. Саме туди переселилися батьки.
21 червня 1941 року отримав атестат із відзнакою про закінчення десятирічки, а вже 22 червня був призваний у ряди Радянської Армії. Це був початок фронтового життя: спочатку – військове училище, а потім, вже лейтенантом, направили його в діючу армію.
З липня 1943 року воював у складі 38-ої армії під командуванням генерала Москаленка, захищав рідну землю від фашистів. Закінчив війну на річці Ельба в званні майора. Як офіцер, має за заслуги перед Батьківщиною, багато нагород: 10 похвальних грамот Верховного Головнокомандувача, 5 бойових орденів, 19 медалей. В запас демобілізований у 1946 році.
Потрібно було далі влаштовувати своє життя. Перше, що спало на думку, – навчатися, здобути професію.
Закінчив Бершадське педучилище у 1947 році, потім – Станіславський учительський інститут (історико-філологічний факультет) та згодом Одеський державний університет імені І.І. Мечнікова (1956 р.). Отримавши фах учителя історії, навчав дітей у рідному Лісничому.
Та учительська доля розпорядилася теж по-своєму: від учителя історії та правознавства дійшов до директора. І на долю тодішнього керівника Олексія В’ячеславовича випало нелегке завдання – будівництво нової двоповерхової школи в селі. Вона дуже гарно вписалась у мальовничість села.
За учительську працю удостоєний високого звання «відмінник народної освіти», нагороджений грамотами області та району.
Не беруть роки в полон Олексія В’ячеславовича. Він залишається взірцем для колег, односельців, молодого підростаючого покоління.
За дорученням колективу Дмитро СОКУР, директор Лісниченської ЗОШ І-ІІІ ступенів.
вранці -2…-4° 
