Втім, нагадаємо коротко основні моменти його трудової біографії, тим більше, що й нагода випала нам вельми приємна – через кілька днів він відзначатиме своє 80-річчя.
…А довелося нашому славному землякові пройти крізь багато випробувань і втрат. І найгіркіша з них – лише за один місяць до Перемоги в Будапешті загинув його батько, воїн-колгоспник із Великої Стратіївки Тростянецького району. А дома – дружина-колгоспниця і четверо дітей…
Вчився Сашко добре, він змалку усвідомив істину: щоб у житті чогось вагомого досягти, потрібні глибокі і грунтовні знання. А вчитися – все життя. І цьому правилу не зраджує й досі.
Здібний хлопець добре закінчив школу, згодом – педагогічне училище. Почав працювати в школі села Гордіївки. Відслужив, як і годиться, в армії – був там десантником.
Це була школа мужності, там він навчився долати труднощі, приходити на виручку товаришам.
Звісно ж, молодого талановитого вчителя математики не могли не помітити в районі – його запросили інструктором у райком партії (це був період, коли Комуністична партія справді була і керівною, і спрямовуючою силою в суспільстві; зрештою, належати до її рядів було великою честю, але одночасно й відповідальністю).
Велику роль у становленні Олександра Косенка як особистості, сумлінного і надійного працівника зіграв тодішній перший секретар райкому партії, кандидат економічних наук Артем Андрійович Мазур, який був тоді ще й депутатом Верховної Ради СРСР. Він же й запропонував молодого Косенка на посаду першого секретаря райкому комсомолу. Ця сторінка теж зіграла велику роль у житті.
На цій роботі яскраво проявилися талант і вміння Олександра Івановича працювати з людьми, вникати у їхні проблеми, підставляти плече у важку хвилину. Його більше можна було бачити у колективах, ніж у кабінеті. Зрештою, як і до, і після комсомолу.
А далі – робота в Тульчинському райкомі Компартії України – завідував відділами пропаганди, організаційним, працював секретарем райкому. Заочно з відзнакою закінчив Уманський сільськогосподарський інститут.
Найдовшими періодами його трудового життя стали Чечельник і Бершадь. У Чечельнику 35-річного Олександра Косенка обрали першим секретарем райкому партії. Саме за десять років його керування районом тут з’явилося найбільше новобудов, а раніше постійно відстаючий район поступово піднімався вгору.
Пишу ці рядки і ловлю себе на думці, що за ними – постійні напружені будні Олександра Івановича, щоденні зустрічі і розмови з людьми, недоспані ночі, сотні великих і малих проблем, що їх доводилося вирішувати. Та незважаючи ні нащо, правило життя у нього було і залишалося незмінним: з людьми і для людей.
Цього кредо він дотримувався і на посаді директора Бершадського цукрозаводу.
Його рекорду вже ніхто не перевершить – очолював колектив більше вісімнадцяти років. Знову ж таки, девіз його не змінювався, про що він і нині говорить: – Керівник найперше повинен думати не про те, що зробив для себе, а про те, що зробив і робить для людей.
Уважний і людяний підхід до кадрів виявився і в тому, що зі своїм приходом Олександр Іванович не звільнив нікого, крім одного головного інженера. Більше того, шукав і запрошував хороших фахівців, для них створювалися хороші умови, будувалося житло. Зрештою, як і для всіх працівників.
Відтак була належна віддача. У 80-их роках на весь СРСР розповсюджувався ямпільський почин – почали рахувати не врожайність буряків, а кількість цукру, який вироблявся з одного гектара посівів. Бершадський цукрозавод став першим і чи не єдиним в Україні, який домігся найвищого показника – 51 центнер цукру з гектара. Щороку тут вироблялося від 25 до 33 тисяч тонн цукру.
Робота кипіла: тісно співпрацювали з господарствами, науковцями, дбали про якісне насіння, добрива і т.д. Відповідні були й результати, що давало можливість не тільки розвивати виробництво, проводити реконструкцію, а й дбати про соціальний розвиток. На підприємстві працювало 700 осіб, і про кожного треба було подбати. Дуже прикро зараз Олександру Івановичу, що для жителів селища колишнього (на жаль!) цукрозаводу нині не робиться нічого.
Часи «при Косенкові» згадуються, як маленький «комунізм». Люди селища мали майже безплатні тепло і воду, електроенергію. Як фантастика, сприймаються зараз слова про те, що велося житлове будівництво. Більше сотні сімей одержали тоді нові квартири (а нині щасливі колись мешканці потерпають взимку від холодів, бо про централізоване опалення давно забули, а встановити грубки проблемно з технічних причин…).
Завдяки цукрозаводу в мікрорайоні працювали магазини, аптека, їдальня, медпункт, будинок культури. Було збудовано новий дитячий садок. А нині давно вже нема дуже змістовного музею трудової слави, невідомо де унікальні експонати…
Мені нечасто щастить спілкуватися з Олексанром Івановичем. Але кожна зустріч і приємна, і змістовна, адже він – людина з великим життєвим досвідом, мудра і виважена, з ним завжди цікаво спілкуватися. Де б він не працював, віддавався роботі сповна. Тож була відповідна оцінка – нагороди, його портрет неодноразово заносився на районну Дошку пошани, а сам Олександр Іванович кілька разів обирався депутатом райради, був делегатом ХХV з’їзду Компартії України. А на селянському з’їзді в Москві сидів у президії разом з Михайлом Горбачовим та іншими членами тодішнього Політбюро…
Олександр Іванович разом з покійною дружиною Валентиною Дмитрівною виховали двох дітей, Любов Олександрівна – кандидат медичних наук, Володимир Олександрович – юрист. Є вже троє внуків і двоє правнуків.
Якось не віриться, що через кілька днів цьому поважному чоловікові виповниться вісімдесят років. Бо він і досі молодий душею, намагається постійно бути серед людей. І в тому, напевно, й секрет його довголітньої активності, що він усе життя дбав про людей.
А вони відповідали йому щирою повагою. Втім, Олександра Івановича поважали, поважають і нині, коли він давно вже на заслуженому відпочинку. Він щедро ділиться багатющим досвідом з молодшими колегами, адже такі люди, як Олександр Іванович – це золотий фонд, це яскравий приклад ефективного керівництва виробництвом, приклад служіння рідному народу. Тож із ювілеєм Вас, шановний Олександре Івановичу! Щастя Вам і всіх гараздів ще на довгі літа!
Федір ШЕВЧУК.
вранці -2…-4° 
