"Ти прийди в синю ніч..."

А наш земляк повідав другові про книгу, яка невдовзі побачить світ, у ній ідеться про творчі шляхи Василя Зінкевича, Назарія Яремчука, Павла Дворського, Софії Ротару, Дмитра Гнатюка та інших відомих артистів. Нижче подаємо фрагмент майбутньої книги. До речі, завтра Василь Зінкевич відзначає день народження. Читачі «Бершадського краю» приєднуються до численних привітань імениннику.

Наші стежини і долі переплелися у невеличкій, мальовничій і незабутній Вижниці. Вступаючи на початку шістдесятих років, тепер уже минулого століття, на навчання до тутешнього училища прикладного мистецтва, не думали, що це гірське містечко стане для нас пісенною колискою, творчим пробудженням. Не могли знати в ті роки й батьки Василеві, жителі села Васьківці Ізяславського району на Хмельниччині, що Карпати, які він оспівуватиме, піднесуть його до вершини світової слави.

З перших днів оволодіння в училищі секретами художньої обробки металу, вродливий, замріяно-зосереджений, із життєстверджуючою ходою, юнак одразу вписався в багатогранну палітру творчості.

Він став одним з організаторів танцювального колективу, який невдовзі дістав назву «Смеречина», і здобув звання народного. Ансамбль мав визнання не лише в Чернівецькій області, йому тепло аплодували в зарубіжних країнах.

Василь Зінкевич створив власні танцювальні композиції для колективу, серед яких «Буковинська мозаїка», «Молдавський», що увійшли в золотий фонд українського мистецтва. Він майстерно виконував сольні танці, передусім угорський «Чардаш». А розроблені ним сценічні костюми експонувалися навіть на виставці в Парижі.

І все ж Василеві Зінкевичу судилося бути співаком. Не просто співаком, а славно - звісним, визнаним людьми і Богом. І як приємно, що першою його сольною піснею у супроводі «Смерічки» було моє з Левком дітище – «Сніжинки падають». Так трапилося, що її попередній виконавець виїхав з Вижниці, тому шукали йому заміну. Тоді дівчата з бек-вокалу порадили Дутківському: а чому б не спробувати Василя Зінкевича? Пропозиція була несподіваною, адже його знали, як чудового танцюриста. Та керівник ансамблю ризикнув. І не помилився у своєму виборі. Пісня ожила, набула нового забарвлення. «Сніжинки» були першим твором, який Василь записав на Чернівецькому телебаченні. Невдовзі вона вийшла на всесоюзне телебачення.

Успіх окрилив нас. Ми створили нову пісню для Василя, яка дістала назву «Ти прийди в синю ніч». Її витоки досить незвичні.

Пам’ятаю, була вечірня пора. Ми утрьох сиділи у великій кімнаті типової карпатської дерев’яної хати і готувалися до завтрашнього заняття. А якщо говорити конкретніше – кожен малював по пам’яті (були й такі завдання) портрет старого гуцула, який кілька днів тому позував нам в аудиторії училища. І тут відчинилися двері – на порозі постала щиросердечна, усміхнена господарка хати. Шанобливо називали ми її тьотею Дусею, хоч не було їй на той час від роду й сорока літ.

– Хто з вас, хлопчики, смільчак? – мовила.

Відгукнувся я першим, оскільки вважав, що вже впорався з домашнім завданням.

– Підеш із Марічкою в магазин за покупками.

Дочка господарки була ще школяркою, тому у вечірню пору, звісно, одна не наважувалася йти. І от коли ми проходили алеєю, обабіч якої містилися будівлі райлікарні, Марічка вказала на одне з вікон, де світилося.

– Десь там моя подруга Зоя.

І треба ж таке: завтра 8 Березня, а вона хворіє… Одразу ж зародилася думка про святкове поздоровлення.

Вирішили подарувати гарну книгу. В мої обов’язки входило зробити в ній привітальний напис. З цього моменту розпочалися творчі пошуки.

Березневий зоряний вечір, сині гори вдалині, почуття ніжності і любові переплелися в єдину казку. В думках роїлися віршовані рядки. Хотілося якнайшвидше взяти ручку і папір і все записати. Так воно й сталося, коли повернулися додому – на чистий аркуш швидко лягли щирі рядки: Ти прийди в синю ніч, Принеси мені зорі, Щирий погляд очей І світанки прозорі.

Теплі весни мені На руках принеси, Принеси, принеси В синю ніч принеси… Наступного дня відвідали іменинницю, подарувавши їй книгу з моїм віршем. Якою радою була Зоя! Дивився в її великі карі очі, на темні пасма кіс, гнучку постать і думав: «Такі красуні можуть рости тільки в Карпатах…».

Під вечір того ж дня зайшов до районного будинку культури. Левко збирався з другокурсницею училища прикладного мистецтва Аллою йти в кіно. Забігаючи наперед, скажу, що ця вродлива блондинка невдовзі стала його дружиною, народила дочку. Мене і Василя молоді батьки записали в куми. Я простягнув Левкові лист паперу з віршем під назвою «Ти прийди в синю ніч». Він сів за фортепіано. Як легко були написані слова, так швидко народилася й музика. Невдовзі її виконав Василь Зінкевич.
Наші пізніші зустрічі з Василем, хоч були не дуже частими, разом з тим, досить бажаними і дружніми. Ось кілька штрихів.

… Вінниця. У будинку офіцерів «Смерічка» давала концерти. В той період, навчаючись в одному з одеських вишів, я приїхав у Вінницю, щоб зустрітися з Левком, Василем і Назарієм, подивитися виступи ансамблю, який був у розквіті творчих сил і зеніті слави. Перед концертом зайшли до ресторану готелю «Південний Буг». Офіціантки, пізнавши артистів, одразу підійшли до нашого столика: – Хочемо завтра потрапити на концерт, а квитків немає… – Не хвилюйтеся, концерт обов’язково побачите, – вступив у розмову Назарій Яремчук. – Але до вас буде прохання: сьогодні ввечері нам треба буде довше посидіти у вас, поспілкуватися. Самі знаєте, що виступаємо допізна… Заради нашої зустрічі артисти порушили «сухий» закон, вживши перед концертом по мізерній дозі коньяку.

…Василь вийшов співати першим. Стоячи на сцені за шторою, я спостерігав за реакцією глядачів. З усього було зрозуміло, що все йде добре.

Однак повернувся він до нас не в тому настрої, у якому мав бути.

– Що сталося? – запитали.

Василь відхилив трішечки завісу і показав на дівчину, модно одягнену, з великим букетом квітів.

– Бачу її вже під час кількох своїх виступів у різних містах. Кожного разу намагається вручити мені квіти і запрошення. Мабуть, дочка якогось високопосадовця, нічого робити, от і… Після концерту повернулися в готель «Південний Буг».

За вечерею вели цікаві, корисні розмови про творче життя, радощі і будні, плани на майбутнє. Відведений час пролетів швидко, і о першій годині ночі я вирушив на вокзал. Наступна зустріч з Василем відбулася в Бершадському і сусідньому Тростянецькому районах, де він гастролював.

Скажу відверто: рідні брати один одному не завжди такі раді, якими були ми у ті хвилини. Зінкевич уже працював в ансамблі «Світязь» у Луцьку. Удвох ходили вулицями Бершаді, побували у книжковому магазині, спілкувалися із знайомими. Він розповідав про свої виступи в республіках тодішнього Радянського Союзу, за кордоном, своїх синів… Наступного дня «Світязь» виступав у Тростянці. Директор Бершадського спиртозаводу Володимир Маковчук попросив мене познайомити із співаком, його земляком – обидва родом із Хмельниччини. Їхали ми в «Жигулях», земляки вели захоплюючу розмову про свій неповторний подільський куточок, згадували спільних знайомих… Перед самим концертом до мене звернувся голова Тростянецької районної ради Микола Чумак: – Дуже шаную талант Зінкевича, тому хочу запросити його до своєї домівки, аби поспілкуватися. Допоможи в цьому.

Концерт пройшов на «біс». Я сказав Василеві про запрошення.

– Можемо і тут, у будинку культури, організувати зустріч. Навіщо порушувати домашній затишок?..

Зібралася чимала частина високопосадової еліти Тростянця. Співак так цікаво, захоплююче, тепло говорив про різне бачене і пережите, що присутні не зводили з нього очей, прислухалися до кожного слова… А вже близько третьої години ночі наш «екіпаж» розмістився біля моєї хатини. Місячна тиха зоряна ніч додавала настрою. Зачаровано дивилися на нас зеленокосі верби, сріблясті осики, вдалині вигравала перламутрами річка. Василь з радощів так голосно заспівав пісню, що вона, здавалося, полетіла за тридев’ять земель. Недарма ж через кілька днів, зустрівши одну з односельчанок, яка жила від нашого дружнього концертного п’ятачка в межах півкілометра, почув від неї такі слова: «Якось виходжу вночі надвір, слухаю: з боку вашої оселі лине пісня. Заходжу до хати і кажу чоловікові: їй-бо там, у лузі співає Зінкевич. А він мені: жінко, а це тобі не наснилося?»… Довелося мені розгадати загадку.

… Творча постать поета Василя Зінкевича тісно переплелася з піснями «Літо пізніх жоржин», «Музика», «Скрипка грає», «Червона рута», «Шлях до Тараса», «Лиш раз цвіте любов». Гордий, що у цьому пісенному переліку є й кілька пісень на мої слова.

Анатолій ФАРТУШНЯК.