У 1973 році відповідно до планової кадрової заміни був направлений для проходження подальшої служби в Приволзький військовий округ (м. Пенза) на посаду начальника штабу військової частини. В 1979 році прийняв рішення про збагачення військових і спеціальних знань.
Командування дозволило – і Михайло Траченко поступив на танковий інженерний факультет вищого військового закладу в Києві, який закінчив у 1983 році й одержав диплом з відзнакою. В цьому ж році успішно склав іспити до військової аспірантури. Підготував і захистив у 1986 році дисертацію кандидата технічних наук і був призначений на посаду старшого викладача Київського вищого танкового інженерного училища. Пізніше одержав військове звання «полковник», займав посаду начальника кафедри цього ж військового закладу.
Були мрії реалізувати знання, досвід і потенціальні можливості, а також продовжити кар’єрний ріст в інших містах Радянського Союзу, але його розпад не дозволив цього. В умовах української незалежності, особливо на перших її етапах, не все складалося добре. І хоча було бажання служити, виявляв ініціативу і давав поради по удосконаленню сучасного військового життя, але у відповідь часто зустрічав противагу.
Тому ним було прийнято рішення про звільнення з лав Збройних Сил за вислугою років і правом на пенсію. Це сталося на 30-му році служби в 1994 році.
Далі була викладацька й наукова робота у військових закладах, науково-дослідницьких інститутах, Міністерстві надзвичайних ситуацій.
Нині Михайло Васильович Траченко – ветеран праці.
З великим задоволенням Михайло Васильович відзначає, що всі успіхи, труднощі життя завжди розділяли і члени його родини – дружина Валентина Миколаївна і дочка Лілія, за що він їм глибоко вдячний.
Однокласники і всі, хто знає Михайла Васильовича Траченка, гордяться патріотом, мужністю, благородством серця і душі односельця, який самовіддано служив Вітчизні, народу.
Григорій ПОГОНЧИК, громадський кореспондент.
вранці -2…-4° 
