На знімку: Іван Архипович із синами.
Відлітають у небуття літа, уже не таке, як раніше, здоров’я, та не залишає сиву голову мудрість. І все частіше самі собою приходять спогади про прожите і пережите, сниться батьківська хата, хоч тата свого не пам’ятає, бо був йому всього рік, коли той загинув. Мама залишилася одна з трьома дітьми. А згодом і старший брат загинув на фронті. Лише матері та сестрі Бог дарував довгого віку – обидві дожили до глибокої старості.
Для Івана трудовий шлях розпочався з чотирнадцяти років – був у школі рідної Бондурівки Чечельницького району піонервожатим, а згодом бібліотекарем. Строкову армійську службу випало йому проходити на Далекому Сході. Коли почалася війна, його військову частину терміново передислокували під Ленінград. Увесь період блокади він брав участь в обороні цього легендарного міста. А після того старший сержант Іван Кольченко пішов дорогами війни далі і зустрів Перемогу під Берліном. Учасник бойових дій від першого до останнього дня війни нагороджений орденами Слави, Великої Вітчизняної війни, «За мужність», а медалей має більше двадцяти. Нині й звання у нього – підполковник у відставці. Ще цілий рік служив в армії після війни, а після звільнення у запас у червні 1946 року і повернення додому працював на різних роботах. Був бригадиром колгоспу, головою сільпо. Та найдовше випало йому трудитися у лісовому господарстві – з 1947 року три з половиною десятиліття віддав він улюбленій справі.
Робота ця теж до певної міри нагадує армійську – доводилося змінювати місця проживання і йти туди, де був найбільше потрібний. Тож Кольченка добре знають не тільки в рідній Бондурівці, а й у Куренівці, Ободівці, на станції Дохно, Великій Киріївці, Бершаді… Нині вже і їхні із Євгенією Онисимівною (дружини, на жаль, вже нема в живих) сини Віталій та Михайло теж стали сивими, їх добре знають у районі. Віталій Іванович багато років працював у райвідділі внутрішніх справ, прокуратурі, нині, хоч і на пенсії, займається адвокатською практикою.
А розповідати про Михайла Івановича Кольченка, думаю, нема потреби, бо про міського голову знають усі. Після того, як його обрали вперше, обличчя нашого міста змінюється на краще. І найвищою оцінкою його діяльності є повторне обрання на цю неспокійну посаду та ще й величезним відривом від найближчого опонента. Безперечно, у тому, що у нашого міського голови неабиякий організаторський талант, найголовніша заслуга батьків, найперше – Івана Архиповича.
Сивочолі сини мають свої сім’ї, невістки, внуки і правнуки, та завжди з належною пошаною ставляться до найстаршого в роду – Івана Архиповича, люблять слухати його розповіді про фронтові будні і про багаторічну роботу в лісовому господарстві. Колектив держлісгоспу не забуває свого найстаршого ветерана, його поважають і шанують земляки, сусіди, численна рідня.
… Давно виросли дерева, посаджені за участю Івана Архиповича, а на життєвому календарі ветерана війни і праці завтра висвітиться цифра 90.
Тож із славною датою в житті привітає чарівника лісу, невтомного трудівника, люблячого батька, дідуся, прадідуся і просто чудову людину велика рідня, земляки, всі, хто його знає.
Хай же ще чимало літ здоровиться нашому славному краянину! З роси Вам і води, шановний ювіляре!
Федір ШЕВЧУК. м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
