Піонер електрифікації району

Саме тоді, у повоєнний період, розпочиналася ера електрифікації сільської місцевості області.

Сьогодні навіть важко собі уявити, що всі попередні покоління не користувалися електричною енергією. Це благо цивілізації стало доступним для населення району тільки в кінці 50-х – на початку 60-х років минулого століття.

До речі, автономне освітлення від генераторів струму використовувалось і раніше в окремих селах. Генератори приводилися в рух із допомогою водяного колеса чи дизельного мотора. Опрацьовані мною архівні польські документи підтверджують, що ще до Жовтневої революції 1917 року у Баланівці у графині Марії Ксаверівни Потоцької була гідроелектро - станція. У повоєнний період у селі використовувався генератор, який виробляв до 20 кВт електроенергії на годину.

Ця енергія використовувалась в основному для освітлення млину та олійні, освітлення було нестабільним і неякісним. А населення на той час зовсім не користувалося електричною енергією.

– Спочатку розпочали прокладати лінії електромереж у районах поближче до Вінниці, – каже Олександр Михайлович, – а потім нас направили у Бершадський район. Протягнули лінію електропередач до Шляхової та навколишніх сіл, одночасно вели монтаж у Бершаді. У кінці 50-х років розпочали монтувати лінію від Чапаєвки до Баланівки, тоді у селі було чотири колгоспи. Першу лінію підвели до колгоспу імені Котовського, де головою був М. Д. Корнелюк, а потім до інших.

У 1958 році у районі була створена організація, яка відповідала за електричні мережі. Першим директором її був Іваницький. А коли виникло питання, а хто буде відповідати у Баланівці за обслуговування сільських електромереж, тоді ж один із голів колгоспу села, фронтовик, полковник В.С. Петровський відповів, що ваш працівник, а наш земляк О.М. Жарун. Так, з того часу я очолив цю галузь у селі більш чим на 40 років.

На перших порах були великі труднощі: не було спеціалістів цієї галузі, потрібно було підвести освітлення до школи, будинку культури, лікарні, до сільських осель. Разом зі мною розпочав свою трудову діяльність в енергетиці Іван Тимофійович Кіпчарський, який теж все життя присвятив цій галузі. Сьогодні проживає у селі Леонід Федотович Жарун – фронтовик, який був першопрохідцем енергетичної цивілізації району.

– Кого ви можете назвати із односельців, які відіграли велику роль в електрифікації місцевого господарства, установ, організацій та осель населення?

– Спеціалістів на перших порах, – каже О.М. Жарун, – ми готували самі, а потім до нас приходили дипломовані фахівці: І.М. Бойчук, М.К. Гега, П.І. Звіренко, М.П. Кукурудза, М.Р. Макогін, П.М. Макогін, А.Й. Маснюк, Л.А. Збіглей, О.Т. Євич, А.П. Роговий, І. М. Тісний, П.М. Тісний.

– Олександре Михайловичу, ви очолювали бригаду електриків такий довгий період, а кому передали керівництво цією галуззю у селі?
– Я доручив цю справу висококваліфікованому спеціалісту Юрію Івановичу Кіпчарському.

До речі, Юрій Іванович із династії енергетиків: батько – Іван Тимофійович, дядьки – Іван Микитович, Петро Микитович – електрики. Брати: Борис – електрик, Анатолій – ведучий інженер-електрик Південно-української атомної електростанції.

За свою роботу Олександр Михайлович неодноразово нагороджувався грамотами та цінними подарунками керівництва колгоспу, району та області, а також він удостоєний Ордена Трудового Червоного Прапора. Хоча Олександр Михайлович уже давно на заслуженому відпочинку, але постійно підтримує стосунки з керівництвом Бершадських електромереж, місцевими сільськими електриками.

До нього часто звертаються за порадою чи допомогою молоді спеціалісти. Його можна назвати «патріархом» енергетичних систем району. Олександр Михайлович сам порається по господарству, дружина Марія Степанівна відійшла в потойбічний світ.

Він радий, що його часто провідують сини Володимир, Віктор та дочка Галя, які проживають у Києві, Бершаді та Львові. Ветеран гордиться тим, що на землі живе не даремно, адже плоди його праці відчутні у кожній оселі району, оскільки він – піонер електрифікації у нашому краї.

Григорій ПОГОНЧИК, громадський кореспондент.