Сила особистого прикладу

Почуття любові до рідних місць ніколи не покидало Володимира Дмитровича, ще в свої молоді роки хотілося йому зробити для односельчан якнайбільше чогось корисного. Коли очолював комсомольську організацію, якраз будували лікарську амбулаторію, тож спрямовував сюди зусилля молодих, а взагалі чимало було зроблено в ті часи господарським методом і народною толокою.
Особисто він так і відпрацював чверть віку у сільській медицині. 3а ці роки, каже, побував у кожній хаті. Чого доброго, саме тоді, працюючи з людьми, формувався як майбутній лідер громади, хоч на цю посаду його обрали лише чотири роки тому.
Зізнається нині, як впродовж усього свого життя сам собі не раз задавав питання стосовно того, яким саме потрібно бути, щоб громада у тебе повірила. І щоразу переконувався, що як тільки не будеш показувати приклад, працювати разом з усіма – практично і фізично, ні про яке довір'я не може й мови бути.
Адже ніщо так не згуртовує людей, як сила особистого прикладу.
Звичайно, коли обрали сільським головою, не просто було йому спочатку зорієнтуватися за що взятися в першу чергу. А тут ще й повним ходом велася газифікація. Однак тепер вже без перебільшення можна сказати, що і його є заслуга в тому, що зроблено в селах (саме так, бо тут до сих пір вживають назви колишніх сіл Чорна Гребля і Раківка). І найголовніше – що громада не ділиться за територіями чи за політичними поглядами, як це тепер часто буває, у ній панує порозуміння і згуртованість.
Так і рухалися у напрямках, які разом з депутатами визначили пріорітетними. Завершили газифікацію сіл, а це до половини всього об’єму робіт, потім газифікували лікарську амбулаторію. Рішенням сесії, за погодженням з вищими органами влади, узаконили кар'єр, матеріали з якого обходяться для місцевих потреб набагато дешевше, особливо для ремонту доріг. Чого тільки варто було відремонтувати сільський будинок культури і ввести його в дію після багаторічної перерви. Коли готувався цей матеріал, якраз завершувалися роботи по монтажу вуличного освітлення, які фінансувалися Європейським Союзом та співфінансувалися програмою розвитку ООН, районною владою, сільською радою та жителями сіл. Захоплюючись роботою, про особистий відпочинок голові ніколи було і мріяти. Якщо і бував у відпустках, то хіба що тиждень-два. Розповідають, що його ще й зараз будять часто посеред ночі, і він ніколи не відмовиться, щоб допомогти людям.
Одне з головних завдань, які поставив перед собою, – надійність функціонування соціальної сфери. І це вдалося, хоч чимало робіт довелося виконувати господарським способом. Не дивлячись на труднощі з фінансуванням, все ж закупили для будинку культури озвучувальну апаратуру, нині організовуються дискотеки для молоді. Максимально уваги приділяють дошкільній установі, ремонт у якій виконано як за рахунок бюджету, так і батьків дітей.
Щоб організувати та благоустроїти дитячий майданчик, довелося взяти його на баланс сільської ради. Те саме зробили і з сільським стадіоном. Щоб не допустити нещасних випадків на вулицях у ринкові дні, підготували місце і переселили ринок з центрального перехрестя доріг.
Все робилося, звичайно, при підтримці депутатів, активу, базових господарств. Провели розчистку сміттєзвалищ у центрі і навіть встановили металеві сміттєзбірники, домоглися, щоб вони своєчасно очищалися.
Порядок наводити розпочали саме з центру села, тому, зізнався сільський голова, щоб населення це бачило і наводило його на власних садибах.
Скориставшись нагодою, Володимир Дмитрович попросив через газету подякувати громаді за те, що вона не допустила розрухи, як у деяких селах в ході реформ.
В результаті тепер в обробітку кожний гектар землі, збереглося чимало робочих місць, до бюджету відраховуються кошти. Вирішуються і питання очистки доріг від снігу. У базових господарствах – це ТОВ «Удич» і ПП «Валентина» – керівники завжди по можливості допомагають селу.
Дякував, звичайно, за розуміння та підтримку всіх починань і конкретним людям. Це В.В. Гуць, Б.І. Жовтобрюх, О.П. Медвідь, В.Г. Лавренюк, Д.І. Дулін, Л.Г. Забіяка, Ю.І.
Горбець, Т.В. Сіренко – та хіба всіх перерахуєш. Хоч тутешня громада і на окраїні району, якось не відчувається, що вона є однією з найвіддаленіших. І все тільки завдяки тому, що тут постійно над чимось працюють. Причому, ніколи не доводилося чути, щоб Володимир Дмитрович скаржився на труднощі, на нестачу коштів тощо. Натомість завжди намагається сам щось організувати, зробити. А там, де всі бачать, що справа робиться, як правило, ще й допомагають. Тому і залишаються тут, на одній з окраїн району, і понині діючими вся інфраструктура, бюджетна сфера. Хоч проблем ще вистачає, все ж у людей є надія на краще. І запорукою тому є згуртованість громади.
За повсякденними клопотами, очевидно, і сам сільський голова не зчувся як наступив його піввіковий ювілей, який відзначатиме завтра.
Тож з роси і води Вам, Володимире Дмитровичу. Міцного Вам здоров'я і радості від дітей та онуків – у його сина і дочки вже власні сім’ї, а також успіхів у праці на благо громади.
Недарма кажуть, що успіх у будь-якій справі визначається професійним рівнем керівників, їх компетентністю. В. Д.
Соловей, за відгуками багатьох людей, із своїми обов'язками справляється, як у свій час і на попередній роботі, коли був фельдшером. А це вже – стиль роботи, стиль керівника, який показує власний приклад.
Павло КУШПЕЛА.