Відважний артилерист

Коли ж весна визволення у сорок четвертому прийшла на Бершадщину, В.Ю. Німчука призвали в армію. Місяць навчання в Красноярську – і новоспечений навідник 45-міліметрових гармат прибув на передову. «Третій Білоруський фронт 5-та армія 371-ша дивізія 1229-ий стрілецький полк», – відчеканив колишній фронтовик. Без сумніву – ті події закарбувалися в його пам’яті на все життя.
Потім наш земляк служив спостерігачем-артилеристом в батареї 120-міліметрових мінометів. На той час це була грізна зброя, потужний вогневий засіб для знищення противника, руйнування його польових укріплень. Особливо ефективні міномети для нанесення ударів по ворогу, розташованого в укриттях, на тильних схилах висот, в складках місцевості, адже вони призначені для навісної стрільби. Але для цього потрібно мати точні дані про положення і дії військ. Здобувати їх, вести постійне спостереження з переднього краю за ворогом, засікати його вогневі точки, оперативно передавати їх координати в батарею – в цьому і полягало завдання артилериста В.Ю. Німчука. Вадим Юхимович добре справлявся з обов’язками, адже за розкриття об’єктів ворога, що забезпечувало успіх нашим частинам, його двічі нагороджено медаллю «За відвагу».
Груди ветерана прикрашає ще одна бойова нагорода – орден Червоної Зірки. Перехопивши мій погляд і, зрозумівши, про що хочу запитати, В.Ю. Німчук мовив: – Це було під Кенігсбергом.
Перед його штурмом кілька днів працювала наша артилерія. Потім ми пішли в наступ.
В одному з боїв важко поранило комбата капітана Філімончика. Разом з бійцями на плащпалатці повзком витягли командира з переднього краю, врятували офіцера… Вадиму Юхимовичу часто доводилося бути і зв’язківцем – а це завжди під обстрілом. «І так цілий рік на передньому краї», – каже ветеран.
Після переможного травня сорок п’ятого війна для старшини В.Ю. Німчука не закінчилася – воював з японцями на Далекому Сході. Потім ще п’ять років служив у Приморському краї командиром екіпажу Т-34, командиром танкового взводу.
Після демобілізації подався в Ужгород до брата Івана, адже батьків живих вже не застав. Працював товарознавцем в облкниготорзі.
Але доля так розпорядилася, що В.Ю. Німчук повернувся на свою малу батьківщину. Одружився з Ларисою Тарасівною, яка родом з Уладівки Хмільницького району.
Довгий час торгував у магазині, був головою ревізійної комісії в колгоспі, на інших роботах. Нині очолює сільську раду ветеранів війни та праці.
До речі, батько дружини був секретарем парторганізації на цукровому заводі, в перші ж дні війни пішов на фронт і загинув у сорок першому.
Брат Вадима Юхимовича Тимофій після закінчення Пензенського кулеметно-артилерійського училища командував батареєю на Ленінградському фронті і теж в 41-му поліг у бою. А скільки їх, солдат і офіцерів, навіки залишилися лежати на полях Вітчизни і чужій землі! Вони віддали життя за наше мирне сьогодення.
Дорогою ціною дісталася нашому народу Перемога.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
с. Михайлівка.