Прихильною, мабуть, до нього певною мірою була доля ще з юності. Якби залишився жити і працювати в себе в Чорнобильському районі, що на Київщині, он скільки довелося б натерпітися в зв'язку з відомою аварією та переселенням. Він же, здобувши фах бухгалтера у технікумі, працював спочатку в одному з господарств Васильківського району, а закінчивши такий же факультет сільськогосподарської академії, потрапив на роботу у наш район, у Бирлівку.
Бершадщина сподобалася йому, ще коли проходив виробничу практику у Баланівці.
А запропонували брати направлення на роботу до нас колишні його наставники, з якими познайомився ще під час навчання в академії – В.О.
Новаківський і В.А. Плетенчук. Дбаючи про кадри для району, свій вибір саме на ньому обидва зробили, як на спеціалістові, який вже мав досвід роботи.
Ті, хто колись з ним працював, і по сьогодні пам'ятають, як впроваджував у Бирлівці журнально-ордерну систему у бухгалтерії, жетони обліку урожаю, акордний метод розрахунків тощо. Причому, нововведеннями займався постійно. Пізніше, коли працював головним бухгалтером у Маньківці, разом з тодішнім керівником господарства Б.Д. Булкою ввели сальдовий метод обліку запчастин.
Кажуть, є певна категорія населення, що недолюблює бухгалтерію, яка базується на математичних розрахунках.
Для нього ж вона стала рідною стихією. Різні звіти, яких вистачало завжди, постійно здавав одним з перших.
Ніде правди діти, бухгалтерія у сільськогосподарському виробництві, з не завжди зрозумілими екпериментами над ним, які практикують ще й досі, і по сьогодні може десь кульгати, бути у чомусь недосконалою. Він же, незважаючи на труднощі, протримався у рідній йому стихії десятки років. І тільки завдяки тому, зізнається, вдавалося убезпечити себе від різних проблем, що у всіх ситуаціях прагнув дотримуватися, як кажуть, букви закону.
А ще, згадує Григорій Михайлович, йому неабияк таланило на керівників. У Бирлівці працював з І.М. Якубенком, у Маньківці – з Б.Д. Булкою.
А наприкінці трудової кар'єри очолив районний відділ статистики. Прийшов на цю посаду в такий момент, коли райком вже не дуже вимагав, щоб цифра була "справною". Навпаки, вимагали показувати те, що є. Тож довелося серйозно і професійно займатися справою разом з колективом, збирати у встановлені строки звіти, аналізувати їх і вносити свої пропозиції керівництву ра - йону.
Як і кожна далекоглядна людина, зумів забезпечити собі старість – добротно побудувався у райцентрі. Вдвох з дружиною, до речі, теж бухгалтером, з якою живуть більше чотирьох десятків років, виховали сина і дочку.
На запитання, що для нього було найважливішим у житті, без вагання відповів – уміти вживатися з людьми, знаходити зі всіма спільну мову, говорити їм тільки правду. І це йому вдавалося. А ще, на його думку, спрацьовує іноді щось на зразок везіння, допомагають у складних ситуаціях обставини, варто тільки навчитися їх вибирати.
Затишний провулок, недалеко річка, гарне обійстя.
Жаль лише, що останнім часом надто почало підводити його здоров'я. Щоб мати кошти на лікування, на санаторії, дружина навіть змушена була поїхати на заробітки за кордон. Єдина розрада, коли діти на роботі – телевізор, по якому любить дивитися аналітичні програми. А ще, постійно підтримує зв'язки з друзями. Тож 24 березня, в день ювілею, як і в наступні дні, телефон у нього не замовкає.
З роси і води вам, Григорію Михайловичу!
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
