ЖІНОЧІ ДОЛІ

– Василь, – не без гордості розповідала вона, – тепер в Сумівці, Таня – у своєму селі працює завідуючою клубом і бібліотекою, Володимир – тракторист (коли готувався цей матеріал, орав городи), Оля – в Крушинівці, Галина вийшла заміж за батюшку і зараз живе в Іллінцях. Люда працює у магазині. Один із синів навчається, бо мріє піти на роботу в міліцію. Біля матері поки що залишаються четверо.
Причому, ця багатадітна сім’я тут не єдина. Десятеро дітей виховала разом з чоловіком Ганна Іванівна Шевчук, яка вже покійна. Можна було б наводити й інші приклади з багатодітних родин.
Життя Килини Фадеївни Остафійчук теж складалося так, що про неї просто не можна не розповісти. Будучи молодою, їздила на мотоциклі, що на ту пору було неабиякою сенсацією. Отримавши 27 років тому посвідчення водія, може справитися з керуванням будь-якого автомобіля. У її власному гаражі була «Нива». Незважаючи на свої 77 років, вільно, за її словами, почувається тепер за кермом власної «Таврії». Поїхати у райцентр на базар та ще й взяти пасажирів, то для неї не проблема.
Килина Фадеївна – ветеран праці, півстоліття відпрацювала у місцевому господарстві. Будучи одинокою, скаржилася, що з якихось причин перестала відвідувати її сестра милосердя. Але у розмові з сільським головою з’ясувалося, що швидше всього сталося те через якесь непорозуміння.
Здавалося б, зустрілися біля колодязя дві різних жінки, дві різних долі, проте помисли кожної зводилися до одного: людина повинна залишити свій слід на землі і навели приклад. Хіба не міг би оцей колодязь, що поблизу центральної дороги, з якого беруть воду 2-3 сім’ї, залишитися без надбудови над ним. Однак з ініціативи колишнього керівника господарства Б.Д. Булки навколо нього споруджено ще й бесідку. От і згадують його щоразу добрим словом, особливо в негоду, коли приходять по воду.