Але вона їх розуміє, знає, що кому сказати, чим допомогти. Марія Петрівна ж мама – "найкраща", – як пише у творах Юля, а Наталочка – "Я вірю мамі, вона уміє розуміти".
Мати у родині Кольцових – святе, її шанують. Сам господар, Петро Іванович, прислухається до порад дружини і навіть звертається люб'яче – "мамочко".
Гордиться цим Марія Петрівна і з буднів творить свята, і з свят – радість.
Чи хтось вчив її материнства, людяності, доброти? Та, власне, де є такий заклад? Все це від Бога, від серця, від любові...
... І коли вечір простягає свої долоні до шибок, жінка поправляє ковдри на дитячих ліжечках, серце повниться щастям.
– Помічниці мої, – в синіх очах хлюпотить гордість...
Зараз троє дітей – це ніби-то (за судженнями деяких) багато.
Але хіба радість буває зайвою? Хіба щастя забагато?!
Кожна людина має свої судження про щастя. У Марії Петрівни щастя – це родина, робота, діти. І в цих категоріях жінка знайшла себе.
... Як світанок починає торочити темряву, прокидається жінка – у неї розпочинається день. Турботи, турботи, турботи... Зараз Марія Петрівна у декретній відпустці.
– Ростемо..., – виграє усмішка на обличчі і, – згодом до медицини...
За спеціальністю – фельдшер, за покликанням душі – мама, дружина, просто жінка, якій притаманні і сильні сторони життя, і слабкі. Але вміє вона їх коригувати, наводити лад в кімнатах, садибі, душах дітей, в собі і бути просто капітаном сімейного корабля, який впевнено йде за курсом без запізнень, і морські штилі не для сім'ї Кольцових, що бороздять простори Пилипонівки.
Світлана Ковальська,
громадський кореспондент,
вчителька ЗОШ І-ІІІ ступенів №2.
м.
Бершадь.
вранці -2…-4° 
