Відпрацьовано, відболено. Та й зараз, коли довгі вечори заповзято тчуть безсоння, перегортають свої життєві книги, що поповнили їх досвідом, мудрістю, і живуть сьогоденням.
– А минуле? – задумується Григорій Дементійович... В очах і радість, і поволока суму.
І вже линуть спогади у таку рідну і близьку Тернівку, де молода практикантка Ірина Феогніївна несміло відкрила двері кабінету і ледве мовила: – Я на практику.
Директор школи чомусь теж зашарівся, сподобалась дівчина. І закрутилось, білопінням зацвіло почуття, згодом і в кохання переросло. Так і утворилась сім'я, яка впевнено хлюпочеться в своїх берегах.
Доля подружжя не завжди милувала: були і сонячні дні, і похмурі, і з суховіями, грозами.. Але вистояли, бо треба жити, підтримати, навчати мудрості внуків. А їх у Бойченків троє, вихованих, людяних, чуйних. Чи то від бабусі Ірини успадкували, чи дідусь Гріша наділив їх толерантністю? Але вони твердо усвідомили життєву істину: до людей так треба ставитись, як би ти хотів, щоб до тебе ставилися. А це вже щось!
Живе подружжя своїми турботами: Ірина Фіогніївна – по господарству, Григорій Дементійович, труснувши тягу років, мов росу з дерева, мчить на зібрання ветеранів, де почуває себе шанованою людиною, до думки якого прислухаються. А ще пенсіонер – соліст хору. Голос має чистий, баритон. Коли запитувала, яка пісня найбільше подобається, то відповів:
– Пісень поганих не буває, є погані виконавці, які душу не можуть вкласти в неї.
... Довгими вечорами, коли Пилипонівка стелитиме темне простирадло, Григорій Дементійович заведе свою любиму:
Не могу я тебе в день
рождения
Дорогие подарки
дарить,
Но зато в эти ночи
весенние
Я могу о любви говорить.
Можливо, й не про любов говорить Григорій Дементійович своїй літній дружині, а просто висловлює вдячність, що є завжди поряд, ділить і радощі, і смутки навпіл, підтримує, чесно несе свою жіночу ношу. А що ще треба? Та ж всього-навсього:
"Многая лєта,
Многая лєта..".
Світлана КОВАЛЬСЬКА,
вчителька ЗОШ №2.
м.
Бершадь.
вранці -2…-4° 
