Рік вважаємо вдалим?

 Але якщо враховувати досить складні цьогорічні умови, то й досягнутий показник урожайності можна вважати досить високим. На жаль, після введення нових стандартів на її зерно ще й по фузаріозу, складається враження, що його виробників хтось навмисне намагається тримати ніби в лещатах.

Кукурудза на наших полях видала з кожного з 3330 гектарів по 109 центнерів, ріпак на площі 340 гектарів – по 35 центнерів, соняшник на 1700 гектарах – по 27 центнерів з га.
Таким чином, в цілому рік теж можна вважати вдалим.

По зернових наша філія в системі «Зернопродукту» – на першому місці, а по врожайності ріпаку і соняшнику – на другому. Але якщо навіть хтось і випередив нас по цих культурах, то не набагато, і досягнути цього їм вдалося на зовсім незначних площах.

Працюючи на перспективу, посіяли у цьому році на 250 гектарах озимий ячмінь, як попередник, плануємо вирощувати з цією ж метою сою та горох, які попутньо ще й поповнять кормову базу для тваринництва. Хоч це і не входить у бізнес-план, все ж на Демидівському відділку вирощуватимемо ще й цукрові буряки.

Щодо тваринництва, розпочали реконструкцію ще однієї молочнотоварної ферми з установкою тут доїльного обладнання відомої фірми «Делаваль». На це планується використати до мільйона гривень. Молочнотоварна ферма у Баланівці повинна бути ще сучаснішою, досконалішою, кращою, ніж у Бирлівці, де встановлено таке обладнання. Адже, ввівши його в експлуатацію, наші спеціалісти, тваринники вже мали можливість досконало його вивчити, як і саму технологію, тож тепер ними робиться все, щоб не повторилися навіть незначні прорахунки. Нарощуватиметься, звичайно, і поголів’я великої рогатої худоби.

Окремо хочеться сказати і про систему «Зернопродукту» в цілому. Якщо раніше в неї входили лише господарства на Вінниччині і Черкащині, то тепер до них додалися ще два – з площами землі 12 і 15 тисяч гектарів на Хмельниччині, причому, з добре розвиненим тваринництвом. Так що поголів’я худоби у Баланівці, ймовірно, поповнюватиметься саме звідти.

Не менш важливим для нас, виробників зерна, є і те, що поблизу Ладижина у Тростянецькому районі заплановано побудувати елеватор місткістю 400 тисяч тонн. У наступному році, орієнтовно до початку обмолоту соняшнику, його планується запустити в дію. Адже у цьому році, маючи настільки розвинене зернове господарство, довелося переживати чимало незручностей. Намолотивши, наприклад, 35 тисяч тонн зерна кукурудзи, возили його по всіх навколишніх елеваторах.

Якщо навіть порівнювати всі показники за роки, відколи увійшли в Бершадський район, то підйом виробництва відстежується незаперечний. Та ще й працювати стає набагато легше, бо практично все вже відпрацьовано, підібрано і відфільтровано, як кажуть, відповідну команду, освоїлися з новою технікою, технологіями, відпрацювали, що теж досить немаловажно, систему оплати праці.

Надто багато, звичайно, залежить і від рядових виробничників, які зарекомендували себе справжніми професіоналами. Серед водіїв це Д.А. Росляк, С.П. Черній, комбайнерів – А.Д. Лаврук, М. Г. Панасюк, трактористів – В.І. Рівний, Л.В. Муць, В.В. Роговий, серед операторів машинного доїння – Г.І. Гончарук, К.І. Сичова, телятниць – Т.В. Сарабун, С.М. Смиковський.

Відносно ролі спеціалістів, то у настільки непростий рік було б несправедливо не згадати, наприклад, про головного агронома господарства С. П. Загарія, або головного інженера В.І. Вусика. Будьхто може підтвердити наскільки це ділові і надійні фахівці. На таких можна покладатися у будь-якій справі.

Неабияких зусиль доклали, щоб вийти на такі показники, і завідуючі відділками, агрономічна та інженерна служби взагалі. При настільки значних обсягах робіт їм доводилося не так просто. Чого тільки варте було збирання кукурудзи, якої намолочували до півтори тисячі тонн в день.

Комусь же потрібно було давати тут раду. А втім, у сільськогосподарському виробництві складним, мабуть, є кожний рік, тільки по-своєму.

У жнивну пору, наприклад, по нашій філії нараховувалося до п’ятисот працюючих. Середньомісячна заробітна плата у нас, без врахування натуральної – 1500 гривень. А ще ж всі, хто здав землю в оренду саме нашій філії, отримали по тонні зерна, яке теж оцінюється в цьому році не менше, як по півтори тисячі гривень, тоді як ми рахуємо його тільки по 800.
Допомагаємо, звичайно, хоч і не всі це чомусь хочуть помічати, і школам, і дитячим садкам, і ФАПам, і навіть церквам у наших селах. Орали городи теж по ціні 3,5 гривні за сотку, тобто набагато дешевше, як це робилося на територіях інших господарств.

У ВУЗах, за нашими направленнями, здобувають освіту восьмеро студентів.

Тож є всі підстави вважати, що планку тримаємо, якщо висловлюватися образно, досить високо. А вдається це, про що неважко здогадатися, за рахунок досить значних капіталовкладень, застосування сучасних технологій.

Відчуваю, дехто може закинути мені докір, що відділки все-таки розвиваються не в однаковій мірі. І дійсно, справи у Баланівці і Бирлівці йдуть значно краще, ніж у П’ятківці. По-іншому вони йшли б, мабуть, і в цьому селі, якби було хоча б за що, як кажуть, зачепитися, з чого розпочати. Адже чимало хто з власників паїв з П’ятківки у свій час вирішив розпорядитися ними на власний розсуд, в тому числі і землею, передавши її в оренду іншому інвестору. Так що у всіх негараздах цього села годилося б не завжди звинувачувати нашу філію. Давно пора зрозуміти, що доля населених пунктів залежить, насамперед, від населення, яке у них проживає.