Наприклад, жителька Бершаді Тетяна Сокова прийшла зі скаргою навіть не на те, що на їхній вулиці давно пора капітально відремонтувати хоча б ділянку теплотраси, як на той бедлам, який уже роками після кожного її прориву залишають після себе на проїжджій частині ремонтники. Та і взагалі у райцентрі чомусь не прийнято доводити такі ремонти до логічного завершення. Коли щось десь копають, латають, то після того, як загорнуть, у кращому випадку залишають на цьому місці гілля – як попередження про те, щоб ніхто не в’їхав. Чи, може, організовувати спеціальну ремонтну бригаду, яка б «латала» залишені кимось у поспіху огріхи аж до повного відновлення проїжджої частини?
Напевно, вона вже зверталася щодо вирішення проблеми не до одного з керівників, якщо дійшла аж до голови райдерж адміністрації. Бо кому сподобалося б, якби якраз навпроти їхнього обійстя таке коїлося роками, а з-під землі виступала гаряча вода.
Звернення взято на контроль, і комунальники мали в найближчі дні не тільки підрівняти дорогу навпроти її двору, а і вивчити питання, як цю теплотрасу капітально відремонтувати.
А от пенсіонер Володимир Загородний прийшов, щоб відверто зауважити владі на нерівноцінний підхід до відзначення свят у районі – як от днів Збройних Сил і самоврядування. Хоч, напевно, і він здогадувався, що якби не війна на Сході нашої держави і не безгрошів’я, відзначали б обидва масштабніше. Але навіть для відправки допомоги в зону АТО ледве вдається щось назбирати – навели йому приклад. Тим більше День Збройних Сил чимало хто із ветеранів продовжує, як і колись, святкувати у лютому.
Тільки тоді, мабуть, воно стане справжнім святом для всіх у грудні, як пройде крізь свідомість всього народу – таким було ще одне йому пояснення.
Звинувачувати когось, що не відзначають так, як це хотілося б йому особисто, легше всього. Але, напевно, варто при цьому враховувати й інші моменти. Хоч на Сході України війна, це ще не означає, що взагалі вже не треба нічого робити, не вітати людей із тією чи іншою подією.
А от його звернення щодо безконтрольної торгівлі спиртними напоями, зокрема, їхніми сурогатами, підтримала б більшість населення. Особисто він звинувачував за бездіяльність у боротьбі з цим злом працівників міліції, податкової інспекції. Рано чи пізно настане пора, коли народ уже не захоче миритися з цим. Певна боротьба ведеться, але, мабуть, недостатньо. І однією з причин того, про що можуть не всі знати, є рамки повноважень, у яких змушена тепер діяти влада на місцях. Не все, можливо, нині водночас осилити і їй.
Претензії у пенсіонера були (і, здається, небезпідставні) і щодо порушень при передачі водних об’єктів в оренду.
Якщо дивитися на цю проблему спрощено, то і тут автор мав рацію. Звідкіля він міг знати, що не так просто це вирішується. Все, що від нас залежить, на місцях робиться, і останнім часом навіть є певні позитивні зміни, але представники громади вимагають уже, на що мають повне право, більш рішучих дій.
Наступних два звернення– Івана Боровського і Тетяни Чорненької – теж були з розряду тих, які (у першому випадку Флоринська сільська рада, а у другому – Бирлівська) давно могли б вирішити, і ніхто б не звертався у райдержадміністрацію. Але оскільки цього не сталося, одна справа вже в суді, рекомендовано звернутися в суд також Т.А. Чорненькій.
Таким чином, із усіх звернень громадян до влади цього дня можна зробити простий узагальнюючий висновок: навести порядок скрізь і в усьому ми змогли б навіть у нинішніх непростих умовах, якби кожну роботу, за яку бралися, доводили до її логічного завершення, щоб надалі не було за що дорікнути.
Кожне із цих звернень повинно стати уроком для багатьох. Люди вже не хочуть миритися з недоліками ні у великому, ні у малому. І зовсім не обов’язково їх виправляти аж після втручання райдерж - адміністрації чи районної ради, треба робити це, причому обдумано, заздалегідь.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
