- Страховики та аграрії вважають, що потреба у законі «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою» назріла вже давно. Мовляв, його покликання полягає у глибокій модернізації вітчизняного агрострахування, у тому, щоб зробити його доступним для сільгоспвиробників, а відтак, - масовим. Завдання непросте, та чи впорається з ним закон?
- Наприкінці минулого року Верховна Рада ухвалила закон «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». Після тривалої боротьби різних поглядів на агрострахування в Україні, цей закон став найбільш компромісним та демократичним. Показово, що держава відмовилась від одноосібного вирішення питань агрострахування через різноманітні створені нею структури та, враховуючи кращий світовий досвід, зробила ставку на партнерство з учасниками ринку.
Проте, враховуючи вимоги політичного курсу Президента України на дерегуляцію економіки, до тексту закону були зроблені певні зауваження. Водночас було запропоновано його доопрацювати. Дев’ятого лютого закон прийнято Верховною Радою з урахуванням поправок глави держави. Вони ще більше підкреслили вимоги до демократичності та відкритості у співпраці сторін правовідносин по страхуванню в аграрному секторі.
Таким чином, прийнятий закон враховує інтереси всіх учасників ринку агрострахування. Він чітко окреслює роль держави в підтримці агрострахування, що, звичайно, зробить його доступним для аграріїв, зрозумілим та відповідальним для страховиків, а відтак, - масовим.
- До сильних сторін закону можна віднести спробу відновити механізм державної підтримки при здійсненні агрострахування. Проте чому розробники та законодавці надали перевагу процедурі субсидування страхових платежів, яка використовувалася у попередні роки і вже довела свою малодієвість? Були очікування, що перевага буде надана більш прогресивній схемі, за якою аграрії під час страхування платитимуть лише частину страхової премії, а решту коштів страховим компаніям доплачуватиме держава.
- Ми не можемо говорити, що попередня система державної підтримки була малодієвою. Причина невдалої спроби введення субсидованого агрострахування полягає в іншому.
Перша спроба введення субсидованого агрострахування виявилася недосконалою через відсутність системного підходу, нечесність окремих страховиків та страхувальників. Не секрет, що на агростраховому ринку України накопичилось чимало проблем, що дискредитують саму ідею страхування.
Ряд страхових компаній, в першу чергу ті, що співпрацюють з банками по страхуванню застави, зайнялися псевдострахуванням. В них можна застрахувати посіви за тарифами від 0,5 до 2,0 відсотків, і багато сільгоспвиробників потрапляють в ці тенета, не розуміючи, що реальне страхування за такою ціною не буває. Тут треба чесно говорити, що ніяких виплат ніколи за такими страховками не буде, а якщо комусь і пощастить отримати виплату завдяки особливим відносинам, то ця виплата, відповідно, погіршить стан страхової компанії або призведе її до банкрутства. Таке страхування – це сумнозвісна піраміда, де виграють тільки її господарі. Саме таке страхування посіяло зневіру серед трудівників села. При цьому держава не мала ніякого впливу на таку ситуацію.
Міжнародний досвід засвідчує, що в більшості країн субсидування відбувається через страхові компанії, проте ряд країн надають допомогу саме аграріям. Але не це питання є найважливішим. Головне - потрібна чітка система, яка унеможливить ризик шахрайства з коштами державної субсидії та вибірковий підхід до субсидування окремих сільгоспвиробників завдяки особливим відносинам.
- Уперше на законодавчому рівні закріплені такі поняття, як «стандартний (типовий) страховий продукт» та «стандартні (типові) договори страхування». Донедавна вони існували неформально. Чому розробники закону звернули на них увагу? У такий спосіб вони намагалися суттєво підвищити якість вітчизняного агрострахування та довіру до нього з боку аграріїв?
- Дуже слушне запитання. Якщо ви звернули увагу, через весь текст закону червоною ниткою проходить бажання законодавця створити «стандартні», однакові умови страхування та відносин з державою для кожного аграрія, без винятків, обмежень та особливих підходів. У такій ситуації сільгоспвиробнику потрібно буде платити тільки за страхування. При цьому всім доведеться платити однакову ціну та за однаковими умовами. Решта процесу проходить автоматично та за попередньо визначеною «стандартною» процедурою.
Таким чином, за задумом творців закону стандартні процедури поставлять всі сторони правовідносин в однакові умови та запобігатимуть створенню підґрунтя для особливих і корупційних відносин.
- Ще один вагомий момент – закон визнає потребу створення Агрострахового Пулу. Чому на державному рівні йому надається такого великого значення і чи наважаться, нарешті, страховики на таке об’єднання? Адже у попередні роки всі спроби згуртувати їх у такий спосіб виявилися марними.
- Справді, в законі відведене важливе, я б сказав, ключове місце добровільному об’єднанню страховиків – Агростраховому Пулу.
Як я вже зазначав, закон створює систему агрострахування. Для того, щоб така система злагоджено працювала, в ній повинен панувати порядок, висока відповідальність та керованість, мусить існувати система гарантій для аграріїв та держави. Саме ці функції і будуть належати Пулу як об’єднанню відповідальних та досвідчених, фінансово спроможних страхових компаній. До цього Пулу ніхто не буде заганяти силоміць. Треба буде заслужити честь, щоб потрапити до нього, і планка відбору буде високою.
Як Голова комітету з агрострахування Ліги страхових організацій України, я вже почав вивчення ситуації на страховому ринку України. І мушу сказати, що бажаючих працювати в рамках Агрострахового Пулу в умовах відкритого партнерства та високо відповідального підходу до виконання своїх зобов’язань в Україні не бракує.
- Опоненти закидають розробникам закону, що він зорієнтований на великі господарства і не помічає дрібних сільгоспвиробників, зокрема – фермерів. І в цьому, мовляв, полягала слабкість документу. Що ви думаєте з цього приводу?
- Під час розробки закону я десятки разів перечитував його текст, проте не зустрів там жодного обмеження для аграріїв. Навіть натяку на нього. Участь в системі субсидованого страхування сільськогосподарської продукції зможе взяти кожен сільгоспвиробник незалежно від його статусу – чи це великий агрохолдинг, чи дрібний фермер. І взяти зможе, зважте на це, на рівних умовах. Більше того, ви, мабуть, помітили, що закон вводить як обов’язкову умову – страхування сільськогосподарської продукції при будь-яких формах державної підтримки виробника. А, як відомо, саме дрібні фермери найчастіше отримують державну підтримку у різноманітних формах.
- Дотепер агрострахування офіційно не визнається окремим видом діяльності, бо не ліцензується. Як наслідок, в Україні бракує фахівців, здатних надати послуги з агрострахування на високому рівні, обмаль якісних страхових продуктів. Лише віднедавна почали говорити про посилення ролі аварійних комісарів, інших спеціалістів. А ваш закон вже передбачив норму про кваліфікацію страховика як юридичної особи, яка одержала відповідну ліцензію. Ви розумієте, що невідповідність між бажанням і дійсністю може поставити під загрозу виконання закону?
- Визнання агрострахування окремим видом діяльності є досить важливим, адже на сьогодні нам бракує не тільки фахівців. Ми навіть не володіємо достовірною статистикою, без якої в агрострахуванні всі рухаються наосліп.
У законі ми прописали норму про ліцензування страховиків за окремим видом - страхування сільськогосподарської продукції, хоч і розуміємо, що реорганізацією сфери управління ринком фінансових послуг в Україні ми можемо затримати реалізацію положень закону. Проте сподіваємося, що всі відомства зрозуміють важливість якнайшвидшого запровадження положень закону.
Коментар фахівця
Сергій ХОРУЖИЙ, консультант з макроекономічних питань Проекту Міжнародної фінансової корпорації (IFC, група Світового банку) «Розвиток агрострахування в Україні»:
- Нарешті Верховна Рада із урахуванням зауважень Президента України ухвалила закон «Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою». На мій погляд, цей закон є оптимальним компромісом різних поглядів на систему агрострахування, який запроваджує модель партнерства між двома секторами - приватним і державним. Розробникам закону вдалося раціонально адаптувати найкращий світовий досвід до існуючих українських реалій. Норми закону ґрунтуються на використанні можливостей приватного сектора і сформованої страховиками інфраструктури при активному контролі державою і фінансовій підтримці аграріїв. Запропонована законом система агрострахування спрямована на формування взаємної довіри між страховиками, виробниками сільськогосподарської продукції та державою задля забезпечення оптимального вирішення державних завдань щодо підтримки виробника сільськогосподарської продукції в умовах обмеженості бюджетних коштів.
Цілком зрозуміло, що прийняття закону – це лише перший крок у формуванні системи агрострахування в Україні. Закон вимагає прийняття низки регламентуючих документів. Ця робота передбачає впровадження Кабінетом Міністрів, Міністерством аграрної політики та продовольства, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та учасниками ринку агрострахування важливих нормативно-правових актів і відповідних страхових продуктів, що мають враховувати найкращий досвід інших країн. Від ефективності взаємодії державних органів і учасників ринку залежатиме, наскільки швидко і раціонально будуть запроваджені норми, передбачені законом.
Сподіваюсь, що досвід інших країн, що досліджується Проектом IFC «Розвиток агрострахування в Україні», допоможе у створенні стандартних страхових продуктів та у підготовці вітчизняних фахівців, покликаних запровадити законодавчі новації, а також допоможе Україні раціонально і ефективно використати наявні ресурси для забезпечення продовольчої безпеки держави.
Роман НЕЧИПОРУК, Національний прес-клуб «Українська перспектива» для bershad.ua
вранці -2…-4° 
