Роки беруть своє. Колишні хлопчики й дівчатка змінилися і обличчям, і статурою, не зразу пізнавали один одного. Дивно було чути вислів від жінок: я – пенсіонерка, а від чоловіків – відставник-військовослужбовець.
Радість зустрічі, посмішки, поцілунки, спогади... Через 40 років сіли за парти. Теплими, щирими словами вітав їх директор ЗОШ №2 В.М.
Ковальський. Він коротко розповів про сьогоденне життя школи та про плани на майбутнє.
Всі присутні на зустрічі відвідали могили своїх колишніх вчителів, поклали біля пам’ятників квіти, поклонились всім, хто пішов за обрій життя.
З учителів присутньою була тільки я – автор цього листа.
На жаль, більшість моїх колег тих років вже немає в живих.
В цей же день зустрічались також і випускники 1965 року.
Присутньою там була теж тільки одна вчителька – Любов Аркадіївна Кажамжарова (Тонкошкура).
Роки біжать, та пам’ять не згасає. Мої вихованці для мене – найцінніший капітал.
Всі вони були колись дітьми, згодом стали хорошими людьми. Пам’ятають і цінують своїх батьків, учителів, бережуть дружбу, ніколи не сіяли міжнаціональних та етнічних чвар.
Дорогі діти! Я вдячна вам за пам’ять, за добрі слова. Зустрічайтесь! Хай щастить вам в усіх добрих задумах!
Юлія ПЕНЗЮР, громадський кореспондент
вранці -2…-4° 
