А Зоя трудилася в тилу поряд з батьками. Мріяла про зустріч з хлопцем, який їй подобався, та нічого не знала про нього.
Видно, на небесах поєднуються люблячі серця. Вони зустрілися. Були перші освідчення, перші поцілунки. Змужнілий юнак запропонував Зої руку і серце. Невдовзі, а це було 22 липня 1947 року, відбулося весілля. Скромне, адже не так давно відгриміли бої, звідки взятися статкам. Та всіх зігрівала ніжність і вірність люблячих сердець.
В'ячеслав ріс без батьків, тож Зоїні батько Лук'ян і мати Сусана стали для нього рідними. Він цінував їхню довіру і беріг чистоту і порядність стосунків.
Молода сім'я жила дружно. Спочатку лелеки принесли їм сина Віталія, а потім доньку Людмилу. Подружжя жило і будувало так свої стосунки, аби бути в усьому прикладом для дітей. В сім'ї завжди панували доброзичливість, доброта і порядність. Тут були раді поспілкуватися, допомогти, виручити.
В'ячеслав Якович в усіх справах виявляв скромність і благородність, таким зростив і сина. Зоя Лук'янівна – працелюбна, гостинна, тож і донька перейняла від матері найкращі риси.
Нині у подружжя Балів три внучки і три правнучки. Проживають вони в різних куточках України, та як весело, скільки щастя, коли приїздять до дідуся і бабусі. Всі діти і онуки летять до батьківського порогу, аби відчути тепло, ласку, мудрі настанови від рідненьких.
22 липня подружжя Балів святкуватиме свое діамантове весілля. В парі прожили 60 літ. Тож бажаємо вам, дорогенькі, ще жити довго-довго на радість дітей, онуків. Адже немає нічого кращого на світі, якщо є кого любити.
Ніна РУДИК-МАРЦІН, сестра та її сім'я.
Молдова-
Вовчок.
вранці -2…-4° 
