На знімку: Анатолій Фартушняк з архієпископом Саватієм. Фото Руслана ХРАНОВСЬКОГО.
Хоч Анатолій Дем’янович зараз перебуває на заслуженому відпочинку, не згасає потужна енергія його творчості. Він і далі активно співпрацює з пресою, пише вірші, пісні.
Кілька років тому він зустрівся із своїм колишнім однокурсником Степаном Козкою, який нині є архієпископом Православної старообрядницької церкви з іменем Саватій. Ця зустріч відбулася через кілька десятиліть після закінчення училища. Дізнавшись про те, що друг юності підготував до друку книгу, до якої увійдуть вірші, пісні, спогади, архієпископ Саватій написав до видання і своє слово. У ньому, зокрема, говориться: «Анатолію, з яким навчався в одній групі, по доброму заздрив. Найперше за його урівноваженість, вміння з кожним знайти спільну мову.
А ще – за те, що він майстерно вправляв двома скальпелями мистецтва: пензлем і ручкою, з-під яких народжувалися чудові малюнки і вірші. Вони стали його крильми. І нелегко спочатку було визначитися, яке з них міцніше. Коли ж народилися на світ пісні на слова юного студента, зрозумів, що поезія підносить його над землею вище… Через 38 років ми знову зустрілися в його рідній Бершаді. Залишився Анатолій, тепер уже Дем’янович, таким же привітним, щирим, із світлою любов’ю до життя. І не менш приємно було, коли довідався, що його літературне крило не зів’яло, не зламалося. Нехай Бог додає Анатолію сили і вивіреності в усьому доброму».
Завтра, 4 лютого, наш колега відзначає день народження. Редакція райгазети, первинна організація Національної спілки журналістів щиро вітають колегу і зичать йому здоров’я, наснаги та успіхів в усьому. Пропонуємо увазі читачів кілька поезій із збірки «Акорди життя», яка, сподіваємося, найближчим часом побачить світ.
ЖИТТЄВІ АКОРДИ
В мене матері дві –
Перша та, яка мене народила,
Що співала ночами пісень,
Друга матір – моя Україна,
Вічна радість і сонячний день.
Якщо важко мені,
Перша мати русявого сина
До гарячих пригорне грудей.
Друга мати – моя Україна,
Верне сили і віру в людей.
Коли ж злії громи
Матерів моїх усмішку скривдять,
Я піду на них мужньо й нестримно.
В мене матері дві,
Та любов все ж єдина
В серці їх незрадливого сина.
Поки живемо на земній планеті,
Нехай і в іншій гамі даль – дібров,
А все ж в житті будуть свої секрети,
Важкі розлуки і палка любов.
А, може, й добре, що життєві грона
Приносять в душу трепет і биття,
Тоді стають чистішими світанки,
Тоді стає вагомішим життя.
Мій дорожній життєвий лік
Розпочався від батьківських яблунь.
З того часу в буянні літ
Встиг відчути хореї і ямби.
Але між сотень доріг,
Без вагань і без втоми,
Вибираю для себе найдовшу дорогу –
Дорогу до рідного дому.
Пісні Анатолія Фартушняка у виконанні Назарія Яремчука [Прим. ред. www.bershad.ua]
«Незрівнянний світ краси»
«Озовися»
«У Карпатах ходить осінь»
вранці -2…-4° 
