ВІН БУВ ВЕЛИКОЮ ЛЮДИНОЮ І ЛЮБИВ ЖИТТЯ

У 1961-63 роках Василь Стус учителював у Горлівці, а з березня 1963 року – літературним редактором газети "Социалистический Донбасс". У 1964 році став аспірантом Інституту літератури АН УРСР, звідки його звільнили за те, що "неодноразово грубо порушував" норми поведінки працівника наукової установи... Потім за виступ на захист заарештованих українських інтелігентів був звільнений з роботи в історичному архіві Києва. Біль, образа, зневіра накопичувалися, виривалися з душі, виплескувалися на папері поетичними рядками. Такого зухвальства система, звісно, йому не подарувала: публікації наукових творів було припинено, а перша книжка поезій так і не побачила світу. Для Василя Стуса це стало важким морально-психологічним потрясінням, тому поет наважується на самовидання своєї лірики. Один із примірників такої збірочки попав за кордон і в 1970 році був надрукований окремою книжкою. У січні 1972 року Василь Стус був заарештований і у вересні того ж року засуджений у Києві до 5 років табору і 3-х років заслання. А ще жорстокішим було друге покарання: за участь у Гельсінській групі. У травні 1980 року він був заарештований і того ж року засуджений до 10 років ув'язнення і 5 років заслання. "Торуй свій шлях, той, що твоїм назвався, /той, що обрав тебе, як побратим...". Такі мотиви все голосніше і частіше звучать у його останніх поезіях. Він відчував свій невідворотний кінець і звертався до найдорожчого – Вітчизни: "Прощай, Україно, моя Україно, /чужа Україно, навіки прощай". Відбуваючи покарання у Пермській області, поет тяжко хворів і там же помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року. Рідня і друзі домоглися дозволу перевезти прах Василя Стуса на Байкове кладовище в Києві. Так поет в листопаді 1989 року повернувся в Україну. Труна поета на плечах його побратимів пливла сумними ярами кладовища. "Народе мій, до тебе я ще верну, /і в смерті обернуся у життя /своїм стражденним і незлим обличчям. /Як син тобі доземно уклонюсь /і чесно гляну в чесні твої вічі /і з рідною землею поріднюсь". Він повернувся до нас своїм несхибним щирим словом, назвами вулиць, площ і гімназій. Навіть премія імені Василя Стуса вже є, поет посмертно прийнятий до Спілки письменників України. Василь Стус жив і загинув заради того, аби український народ мав те, що Богом дано кожному народу-племені – право на рідну мову, на історичну пам'ять, на самобутню культуру, на державність та незалежність.