Якщо врахувати ще й 8-12 кілометрів шляху, який змушені долати, то чим ми не «спецназ», запитували. Навіть мають відповідне екіпірування, про яке подбало їхнє відомство у Києві та Вінниці.
Зважаючи, що при такому навантаженні навіть голка, як кажуть у народі, має вагу, рідне відомство це нібито й врахувало. Не подумай лише, шановний читачу, що видало по якійсь додатковій куртці, яка б захистила від негоди, чи по парі чобіток. Адже оті кілометри, часто по бездоріжжю, дають таки про себе знати не лише ногам, але й взуттю. А на теперішню заробітну плату листоноші, за нинішніми цінами, не так просто самостійно їх купити. Натомість, щоб, мабуть, не перевантажувати лишнім обмундируванням, видають їм по ліхтарику, газовому балончику, щоб відганяти собак і всяку нечисть, поясній сумці для грошей і пенсій і – по свистку. Та ще й не простому, а китайського виробництва.
Щоб хтось не подумав, що це якийсь жарт, ті, хто розносить газети та журнали, розповідали, що ще й інструктаж з ними провели, під час якого чітко вказали, у яких випадках тим добром користуватися. Наприклад, гроші, якщо будуть нести якійсь бабусі пенсію, обов’язково повинні знаходитися у поясній сумці, на животі, а свисток на шнурку – на шиї.
З поясною сумкою, жартували листоноші, ще зрозуміло. Це, щоб грабіжник, зважившись на пограбування, в сутінках, бува, не помилився, що саме ця людина, а не інша, розносить пенсію, і щоб було видно, що рухається, особливо коли купюри по одній-дві і п’ять гривень, не впорожні. А от як бути із свистком, яких у декого вже назбиралося не по одному?
Вони, за відгуками їх власників, ніби курям на сміх. Бо хто почує, якщо десь у полі між селами, або навіть у селах, де не в кожному з будинків живуть люди, у нього свистіти, відчувши небезпеку?
Щоправда, рекомендували їм нібито свистіти також, викликаючи з домівок тих, хто отримує пенсії. От тільки цікаво було б, кажуть, побачити, що було б, якби засвистіти під вікнами тих, хто таке придумав? Але поясні сумки оті, як і свистки, хоч і не завжди там, де вони повинні бути, все ж змушені носити. Бо попереджені, що як тільки перевірять представники безпеки, на випадок порушень можуть ще й покарати.
Щоправда, в одному випадку ті свистки все-таки допомогли, жартували у відділеннях зв’язку. Коли їх отримували, а також, коли принесли додому і похвалилися таким скарбом сім’ї, дітям. Ох і посміялися всією хатою. А сміх, як відомо, продовжує вік. Тож спробуй заперечити, що про зв’язківців не дбають. От тільки нехай би той, хто таке придумав, показав, як користуватися тим металевим свистком на морозі, коли його відірвати можна хіба що разом із губами.
У відділеннях зв’язку, звичайно, розуміють, що всетаки має бути якась технологія самозахисту. От тільки надто сумніваються, чи спрацює вона, якщо навіть доведеться до неї вдатися.
Хоч з тих пір, як із листонош, з чиєїсь «доброї» київської чи вінницької руки, поробили свистунів, пройшло вже чимало часу, про більш сер йозні засоби захисту не йшло ся, хоч працюють в основному жінки. Щоправда, рекомендують, щоб брали з собою, як супровід, коли розносять пенсії, дільничного міліціонера. От тільки як це зробити на практиці, запитували вони, коли листонош у селі може бути декілька, а міліціонер один на декілька сіл? З якою з нас, кажуть, йому іти по черзі?
Всім відомо, якою складною є робота листонош, їх постійні рейди в дощ і сніг з поштарськими сумками. Та ще й в умовах, коли нині і робочий день їм «врізають», бо нічим платити, і зменшують їх кількість у селах. Редакції навіть відомий випадок, як діти, проживаючи у місті, після того, як їхньому батькові несвоєчасно було доставлено від них важливу телеграму, наказали йому продати хату на Кіровоградщині і перебратися на проживання на Бершадщину, де листоноші працюють справно. Він мешкає тепер в одному з сіл нашого району.
Відколи переселився, каже, претензій до наших поштарів у нього жодних. Тож щоб працювали вони так у нас і надалі, дбати про них годилося б все-таки більш серйозно.
Нині вони дійсно кинуті, як спецназ, на виживання. Хоч насправді вони такі ж люди, як і на всіх інших роботах. Чи не пора зглянутися і над ними?
Тільки на наступний рік передбачено ліквідувати в області 120 сільських відділень поштового зв’язку. І це при тому, що саме листоноші своєю важкою працею заробляють кошти для чиновників різного відомства у Києві та Вінниці.
Крім того, незрозуміло, чому вимагають скорочення листонош у нашому районі, коли наш районний центр поштового зв’язку №8, на відміну від інших, є прибутковим саме завдяки злагодженій роботі і листонош, і керівництва.
Павло КУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
