Хоч від її славного ювілею минуло вже трохи часу, та на адресу нашої матері продовжують надходити щирі віншування з усієї області. І це не випадково, бо волею долі їй довелося працювати в різних районах Вінниччини.
Життя прожить –
Не поле перейти,
Тож маєм добре зрозуміти,
Що кожен у житті своїм
Повинен слід
На цій землі лишити…
Ці слова були і залишаються життєвим девізом усього життя Ліни Іванівни Притули, якій нещодавно виповнилося вісімдесят. Вона – ветеран педагогічної праці, відмінник народної освіти, учитель і наставник.
Родом наша мама з Ямполя, але ще маленькою дівчинкою разом із батьком – працівником банку Іваном Івановичем Власенком і мамою, вчителькою Владиславою Йосипівною, та молодшим братиком – переїхала в Теплик. Там і застала їх війна.
Провели тата на фронт, а їх посадили в товарний потяг і повезли. Куди прямують, не знали спочатку. У дорозі поїзд бомбили, але якось доїхали аж у Краснодарський край. Розселили на хуторі, що налічував двадцять хат. А кругом – одне поле…Та жили дружно всі – українці, білоруси, росіяни, був із ними навіть казах. Біда тоді згуртувала всіх.
Та ворог дістався і туди. Розстріли, пожежі – не було спокою і у віддаленому краї. У хаті, де вони з мамою спочатку жили, розмістився німецький штаб. Згодом їх забрали до себе сусіди, у них довелося навіть в ямі ховатися, щоб німці не знайшли. Владислава Йосипівна тоді врятувала 27 дітей. За це та інші добрі справи під час війни її пізніше нагородили медалями. А тоді змушені були виживати чим могли, адже всі продукти забрали німці. Щоб не вмерти з голоду, навіть макуху просили у людей.
Коли фашиста погнали з нашої землі, вирішили їхати додому. Теж важко довелося– ледве доїхали до рідної хати в Ямполі. Там мама пішла в перший клас, а потім знову – Теплик. І знову біда – черговий голодомор. Їли і цвіт акації, і пампушки з лушпиння, із калачиків супи варили… Середню школу Ліна закінчувала вже в Бершаді, куди переїхала сім’я. Далі було навчання у Вінницькому педінституті (звісно ж, на філологічному, де заглиблювалася у таїну рідної мови та літератури), а призначення одержала у село Жолоби Томашпільського району. Ті перші роки самостійної роботи залишилися донині в серці і пам’яті, у листах колишніх учнів. Пишуть і досі! Більше того, дехто з них приїхав на ювілей, щоб особисто привітати улюблену вчительку. А 68-річний Володимир Крищук навіть присвятив їй поетичні рядки:
Хоч на скронях уже сивина,
Пробачте мені, стаю на коліна.
Не можу я звикнуть, не можу забуть…
Для нас Ви лишаєтесь Власенко Ліна.
Ювілей матері не був традиційним. Бо крім звичних вітань, гості з хвилюванням слухали листи з фронту її тата Івана Івановича, гортали унікальну 400-сторінкову книгу спогадів, написаних мамою у віршованій формі.
З них можна дізнатися, що згаданими районами її подільська одіссея не обмежилася. У Бершадь приїхала в 1961 році, коли вийшла заміж за Олексія Феодосійовича Притулу. А потім знову був Теплик, за ним – Шаргород.
Тут осіли на цілих двадцять років. І про це місто – якнайкращі спогади. Чоловік був банківським працівником, тож його переводили з місця на місце. А Ліна Іванівна працювала то в школі, то в дитсадку. Скрізь сіяла розумне, добре, вічне… Педагогічну династію продовжив і я. Правда, фах вибрав інший – музику і співи, пробую писати музику на мамині слова, ці пісні часто звучать на різних заходах у школі. Взагалі ж загальний педагогічний стаж нашої родини – 105 років. А з іншого боку, у нашій родині все впевненіше заявляє про себе династія медиків – моя дружина Галина Вікторівна 28 років трудиться у Товаристві Червоного Хреста, а син Віктор після закінчення відповідних навчальних закладів – на станції швидкої допомоги. Змалку любить гумор, радує ним людей на різних концертах та оглядах, має за це чимало відзнак.
Мама Ліна Іванівна, як і раніше, залишається для нас і порадником, і вчителем, і найбільшим авторитетом. Ми прагнемо не підвести її, жити по совісті, так, як вона нас (і не тільки) учила і вчить.
У житті матері було багато цікавих зустрічей – пам’ятними залишилися спілкування з народознавцем Тетяною Цвігун, художником Володимиром Козюком, артисткою Ганною Кучерук, письменником Григорієм Усачем та багатьма іншими. Особлива сторінка – заслужений журналіст України Ганна Секрет, яка кілька років тому запросила Ліну Іванівну на популярну передачу «Будьмо знайомі». У тій передачі мама розповідала не тільки про своє насичене життя, а й про те, як вона любить рідний край, Україну, як прагне передати цю любов своїм землякам.
Є нині у матері цікавий задум: відвідати усі школи, в яких працювала, і подарувати їм свої «Спогади». І хоч вік уже поважний, буває, й здоров’я підводить, та душа залишається сповненою наснаги й оптимізму. Хай же ще дов го радує всіх нас наша найрідніша, наша найкраща в світі учителька, наставниця, поетка і просто МАМА!
Леонід ПРИТУЛА, син, м. Бершадь.
вранці -2…-4° 
