Про таких людей годилося б писати не короткі замальовки, а товсті книги. Бо їхнє життя варте уваги і в багатьох моментах може слугувати прикладом для рідних і для інших людей. Навіть якщо це – звичайна людина, і нічим особливим не вирізняється.
Мартин Микитович народився і всі свої роки живе у рідному селі.
Виїжджав тільки на навчання, а покидав надовго домівку, коли брав участь у Великій Вітчизняній.
Працював до війни у колгоспі імені Котовського, потім воював.
Рядовим саперного батальйону брав участь у боях за визволення України, Білорусії, Чехословаччини. Відзначений багатьма бойовими нагородами.
Повернувшись після Перемоги у Баланівку, знову пішов працювати в колгосп. Закінчив Верхівський сільськогосподарський технікум, був призначений агрономом. Далі працював і навчався без відриву від виробництва в Уманському сільгоспінституті. Згодом продовжив свою трудову біографію економістом, агрономом та головою ревізійної комісії колгоспу імені Кірова.
Вже тридцять років Мартин Микитович перебуває на заслуженому відпочинку. Та на відміну від інших пенсіонерів, навіть значно молодших, він завжди знаходить собі заняття – чи на городі, чи на подвір’ї, де його підопічними є худоба та птиця.
А ще любить ветеран поспілкуватися із своїми рідними, згадати прожите. Із своєю дружиною, нині покійною, Христиною Прокопівною виховали п’ятеро дітей. Гордиться ними ветеран, бо всі одержали освіту, знайшли своє місце у житті, за що щиро вдячні батькам. Борис працює в Києві в Укр - енерго, Афанасій очолює в російському Абакані комунальну службу. Марфа працює в житомирському обленерго, Галина багато років трудилася у бершадському райфінвідділі, недавно вийшла на пенсію. Ніна, яка працює в районній бібліотеці, живе біля батька. Є ще дев’ятеро внуків і п’ятеро правнуків. Велика і дружна родина, якою гордиться Мартин Микитович. А вся родина щиро любить свого батька, дідуся, прадідуся. Який і в свої роки залишається невтомним душею. Будьте, Мартине Микитовичу, таким і надалі.
Федір ШЕВЧУК. с. Баланівка.
вранці -2…-4° 
