Учасник параду перемоги

До війни Іван Сергійович, який народився у Бершаді, закінчив шість класів, працював у місцевому колгоспі «П’ятирічка». Добре себе зарекомендував, тож його і ще двох хлопців з вулиці направили на фабрично-заводське навчання до Маріуполя. Вчитися довго не довелося, адже фашисти просувалися все далі на схід. Юнаки разом з усіма захищали підступи до міста – копали протитанкові рови. Потім школу фабричнозаводського навчання евакуювали до Ульяновська.
Весною 1942-го Івану Сергійовичу виповнилося 18 років, і його призвали в діючу армію. Після закінчення курсів мінерів він потрапив на Воронезький фронт в 82-ий окремий саперний батальйон 9-го механізованого корпусу 3-ої танкової армії, якою командував легендарний генерал П.С. Рибалко.
– Я був командиром відділення мінерів, – пригадує ветеран. – Наша задача була – розміновувати проходи в мінних полях на передовій для танків і піхоти. Без нас не починався бій.
Добре запам’яталися І.С. Рибаку бої під Яготином. Там були великі елеватори з зерном, і щоб гітлерівці не вивозили його ешелонами до Німеччини, в тил ворога за 60 кілометрів радянське командування відправило групу, яка перешкодила цьому. Бійці з завданням справилися блискуче, підірвавши залізничне полотно в 18 місцях. Тим часом підійшли наші війська.
За виконання цього небезпечного завдання сержанта І.С. Рибака було нагороджено орденом Червоної Зірки. Під Яготином Івана Сергійовича вперше було поранено – зачепило вухо і шкіру на голові.
Війна тричі робила свої позначки на тілі солдата – вдруге його було поранено в ліву руку, третім було сліпе грудне поранення.
Але вижив солдат, з боями пройшов через всю Україну, визволяючи Суми, Яготин, Київ, Вінниччину, Бердичів, Житомир, Львів, Тернопіль.
Воював і на території Польщі.
Не забуде Іван Сергійович, як підійшли до кордону з Німеччиною. На фанері, прибитій до двох колів, мабуть, танкісти фарбою написали: «Ось вона, проклята Німеччина!» До Берліна не дійшов 96 кілометрів. Старшого сержанта І.С. Рибака і ще 7 чоловік направили на навчання до Московського Червонопрапорного військово-інженерного училища.
Незабутні враження залишилися в Івана Сергійовича від Параду Перемоги 24 червня 1945 року в Москві на Красній площі, учасником якого він був. Груди нашого земляка прикрашали три ордени Червоної Зірки, медаль «За відвагу»… Він крокував у третій шерензі третім від Мавзолею.
– Було надзвичайно урочисто, – розповідає фронтовик. – О десятій ранку вдарили куранти. Накрапав дощик. Раптом грянув марш «Слався, Вітчизно». Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков на білому коні виїхав із Спаських воріт. Душа завмерла. В ту мить, здалося, побачив увесь фронт, велику могутню Батьківщину. Була велика гордість за нашу країну, адже ми перемогли ворога. Фашисти були добре озброєні, оснащені, але ми краще воювали, ми перемогли їх… А коли я крокував по бруківці, то ніби не йшов, а летів у повітрі… Та мить навіки закарбувалася в пам’яті ветерана, адже коли він розповідав про це, на його очі набігли сльози… Іван Сергійович пишається тим, що його внук Ваня торік, коли навчався в суворовському училищі, теж брав участь у параді до Дня Перемоги в Києві.