– Про те, як починав фермерувати, можна було б окрему книжку написати, – розповідає Іван Станіславович. – У нас чомусь прийнято вважати, що як тільки занедбані землі,а вони були саме такими, то вже мала надія на вдачу. Спробуй довести їх до ладу, та ще й прибутки мати.
Але те все давалося набагато легше, як перед тим оббивати спочатку чимало порогів великих і малих кабінетів. У такій ситуації міг би будь-хто розгубитися, наламати, як кажуть, дров, тільки не він. Хоч і в нього всякого траплялося за довгу практику, всеж у результаті в Зублевичів поля почали давати непогані врожаї.
Чи не найкращою школою роботи з людьми для нього були, мабуть, роки, коли працював заступником голови війтівського колгоспу. У стилі і методах його роботи ще і по-сьогодні проглядається почерк О.Т. Гончарука. Неабиякий гарт пройшов і на посаді директора швейної фабрики, а потім ще й керівника молокозаводу. Нині він виконавчий директор у «Новосулківському», вважай помічник у свого сина Мирослава, який є його засновником. А в такому випадку відповідальність подвоюється. Бо хіба хочеться пасти задніх? А тут ще й ситуація зобов’язує, бо у війтівчан вибір – здавати в оренду паї Зублевичам чи таким же іншим потужним господарствам, які є у цьому селі. Але вже сам факт, що люди тримаються їх чимало років, говоритьсам за себе.
Ніде правди діти, ситуація на селі іноді тепер складається так, що люди не завжди розуміють керівників, тому і працювати з ними буває важко. Виростили, наприклад, торік непоганий урожай, можна було б підняти заробітну плату ще вище, але спробуй це зробити, коли ціни на зерно нікудишні, а затрати пішли он які.
Та ще й під майбутній урожай потрібно запастися всім необхідним. Однак Зублевичам, головну скрипку в яких у прийнятті рішень, без всякого перебільшення, відіграє все-таки Іван Станіславович, це поки що вдається. Як і порозумітися з людьми, з усіма розраховуватися. Та ще й дещо залишається. В іншому випадку не поповнювався б арсенал технікою, іншимизасобами виробництва. Тільки останнім часом придбали КамАЗ з причепом, ГАЗ-53, кілька тракторів, важку дискову борону, чимало інших знарядь.
Його і в холодну пору року днем з вогнем, як кажуть, не можна знайти, бо все у пошуках: як щедрішими урожаї зробити, зв’язки налагодити, без яких тепер далеко не заїдеш.
Можливо, комусь і не подобаються інколи його надмірні ідеї, або «круті» питаннядовлади, які тепер є укожного фермера, але такий вже він є. Будучи людиною неспокійною, діяльною, не дає спокоюІван Станіславович всімнавколосебе.
Ачиненайбільшевиручаєйого, здається, те, що йому подобається працювати з людьми.Знимивінможебути і вимогливим, і суворим, а вже якфермер,наставник, постійно навчає сина, щолюдямпотрібно допомагати. І це робиться.Нещодавно у селі Петрашівці, наприклад, побудували паркан біля школи. Війтівській теж допомагають коштами – на подарунки школярам, утримання їх у таборах відпочинку. Кажуть, що він навіть особистою машиною завозив хворих у обласну лікарню,допомагавтамвлаштуватися. І з коштами по-можливості допомагає.
Аще притаманна Івану Станіславовичу сміливість і уміння захистити себе навіть у найскладніших ситуаціях. От і родить йому поле у кінцевому підсумку, ніби хмари спеціально збираються над ним і дощі перепадають на замовлення. Подумати тільки – більше двох з половиною тисяч гектарів землі! За колишніми мірками – це цілий колгосп.
Але чи не найзаповітніша його мрія, як і синова, бачити своє господарство високорозвиненим, з сучасними технологіями. А ще, щоб люди отримували гідну зарплату. Бо тільки в такому випадку їх села можуть стати кращими, а фермерське господарство, отой своєрідний айсберг, не розмиватимуть бурхливі води життя.
Щоправда,єдиного, яківсімнам, невдається Івану Станіславовичу – вплинути на плинроків. Начевчорапочинавтрудовудіяльність, авжепідкралосяшіст десятиріччя, яке відзначатиме 20 лютого.
У таких випадках дехто каже, що пора нібито вже і на причал. Але щось дуже не віриться, що така людина, як І.С. Зублевич ось так, враз зможе відійти від справ. Бо нез тих, хтозвиквідпочивати. Анайбільше радіє зустрічам у сімейному колі, особливо з онуками.
Тож з роси і води Вам, Іване Станіславовичу! Нехай наступнірокидодаютьВам наснаги у здійсненні задуманого.
ПавлоКУШПЕЛА.
вранці -2…-4° 
