Сергій Татусяк: "Президент і Партія Регіонів будують нове село. Політичного колгоспу вже не буде"

– Ви часто буваєте в рідному селі?
– Часто – у Баланівці Бершадського району живуть мої мати і батько. Вони розказують, люди кажуть як живуть, і я сам бачу… Погано… Прикро слухати ці розповіді селян, які все життя працюють на землі, мають мозолі від важкої роботи, а ти, маючи певну владу, не можеш їм допомогти. Хоча завжди стараюсь і шукаю можливість. Я й діяльність міжнародного товариства «Україна-ПольщаНімеччина» розпочав із рідного села – Баланівка першою в області підписала партнерську угоду із поляками влітку 2003 року.
Після розпаду Союзу Україна мала потужний стартовий потенціал, однак досі перебуває у списку країн, що розвиваються. Це впливає не лише на економічні можливості, а й на суспільну психологію. Вінничани серйозно розчарувалися. Тому теза Партії регіонів про будівництво нової країни – це теза про крок уперед.
Розумію, що більшість в області не голосувала за Януковича. Та саме він – новий Президент – поводиться набагато рішучіше і ставить собі більш масштабніші задачі, ніж попередній. Не лише у побудові міцної вертикалі влади, а й постановці питань реформ.
– Поясніть, у чому це виграшно саме для вінницьких селян?
– Вінниччина нарешті стала регіоном особливої уваги Президента. Це значить, що Віктор Янукович збирається довести усім, що він гідний бути Президентом і спроможний разом зі своєю командою змінити наше життя на краще.
Відверто вам кажу, на нашу область у нього великі надії.
До речі, саме на аграріїв.
Особливо після його останнього візиту на Вінниччину, коли Віктор Янукович побачив у якому стані сьогодні Браїлівський цукровий завод.
Він згадував, як в радянські часи приїздив з Донбасу на Вінниччину – на «цукровий Донбас» допомагати збирати буряки… А дожились до такого, що уряд Тимошенко цукор з тростини закуповував в інших країнах. Чому? Бо в нас буряк не сіяли...
На жаль, процвітаючі українські чорноземи – це вже теж міф. Бо зараз ми живемо на деградованих землях. Щоправда, точної офіційної інформації про стан родючості грунтів у масштабах країни немає. Наскільки мені відомо, у розпорядженні чиновників лише окремі дані, що не відображають повної картини і до того ж розкидані по звітах різних відомств та їхніх місцевих управлінь.
Крім того, землі поступово втрачають родючість. І Україна втрачає імідж «країни найродючіших земель». В Європі захищають свої землі, а ми тільки розповідаємо дітям, як фашисти з Поділля вагонами чорнозем вивозили.Це просто абсурдно, але в країні з такими ресурсами немає національної програми захисту сільськогосподарських земель.
От тому нам вкрай важливо залучити в регіон потужний державний адміністративний ресурс. Нинішнє керівництво області має намір найближчим часом вивести Вінниччину у рейтинг найуспішніших. Причому, губернатор Микола Джига, який очолює обласну організацію Партії регіонів, не обмежується лише намірами: Вінниччина вже має чіткий план дій – свою стратегію розвитку регіону на 2010-2015 роки. Селу там багато уваги.
«Місцева влада – це не декоративна функція» – Сергію Пилиповичу, але на Вінниччині як «помаранчевій області» досить непросто буде Партії регіонів тримати прихильність жителів області?
– Можливо у чомусь я б погодився. Але й ви погодьтесь: протести потрібні тоді, коли вони потрібні саме в тому місці і саме в той час. І якщо без них неможливо зупинити свавілля влади. В інших випадках потрібна грамотна і добросовісна програма на благо людей. Зрозумійте, політичного колгоспу вже не буде. «Помаранчева революція» відбулася. Та вона нічого не дала тим, хто мерз на Майдані. Людей просто «кинули».
Власний інтерес виявився вищим за державний.
Я переконаний, влада повинна працювати на людей і разом з людьми. Лише так ми здобудемо авторитет і довіру.
Органам місцевого самоврядування слід дати права та спроможність самим регулювати і управляти, бо сьогодні місцеві ради виконують декоративні функції – повноти влади вони не мають. Нам підійшла б польська модель – там адміністративна реформа була проведена одна з перших і довела свою ефективність. Це коли бюджетом і усіма оперативними процесами управляє представницький орган – місцева рада, а представник центральної влади лише слідкує за законністю прийнятих рішень, а не вирішує яку дорогу асфальтувати чи яку лікарню ремонтувати.
А в нас витрати 24 обласних центрів (не врах о в у ю ч и Крим і Севастополь) – це річні витрати одного Києва. Вся Україна сьогодні працює на центр: у 2009 році бюджет столиці становив понад 18 мільярдів г р и в е н ь , бюджет Вінниці – майже 800 мільйонів.
Існуюча фінансова диспропорція між столицею і нашою областю помітна на всіх рівнях. Якщо у липні середній наявний дохід у Києві – 8230 грн., то у вінничан – 2681 грн.
Така статистика. Серед центральних областей найнижчий рівень доходу саме у вінничан.
Змінити таку диспропорцію можливо і потрібно. Необхідно регіони зробити фінансово незалежними, дати їм можливість залишати у себе більшу частину зібраних податків, а значить – витрачати на себе. Все це чітко зазначено в програмі Президента – він гарантує, що вже з наступного року 60% зведеного державного бюджету буде залишатись на місцях.
Так сьогодні живе Європа.
Так маємо жити і ми. Якщо мені вдасться допомогти органам місцевого самоврядування отримати права та спроможність самим регулювати і управляти, то я вважатиму це своєю великою перемогою. Маленькі перемоги вже є – це понад 150 угод про співпрацю вінницьких територіальних громад із польськими – при безпосередній допомозі товариства «Україна-Польща-Німеч чина».
Поки що ми вивчаємо міжнародний досвід. Але переконаний, що скоро регіони матимуть владу. А значить – працюватимуть на себе. Президент Віктор Янукович лише допоможе нам в цьому.
І кожен сам вирішує кому він віддасть свій голос.
Між іншим, п’ятірка Партії регіонів в обласну раду – усі родом з вінницького села: голова облдержадміністрації Микола Джига – з Шаргородського району, головний лікар дитячої обласної лікарні Тетяна Антонець – з Чернівецького, перший заступник губернатора Іван Мовчан – з Крижопільського, ректор Національного медичного університету Василь Мороз – з Немирівського і я – з Бершадського. Всі ми знаємо проблеми села. Бо всі родом звідти – там наше коріння.
Перед ним наша відповідальність.
Олександра МАЄВСЬКА.