Гордість

Вже тоді я був воїном княжим,
Поспішав з раттю в дикі степи,
Щоб прикрити щитом рідну землю,
На яку тьмою йшли вороги.
З Володимиром ходив в походи,
Навкруг міст з ним вали укріпляв.
А коли Русь слов’янську хрестили,
У Дніпрі срібний хрест цілував.
В мені міць появилась небесна
І на герць бойовий повела
Проти турків, татар, московітів
Вона силу козацьку дала.
Вежі зводив на Хортиці в Байди,
З Наливайком вино в шинку пив.
І на чайках разом з козаками
Я галери турецькі топив.
То був час і важкий, і суворий,
Знищить землю хотіли мою.
Бо ділили її непокірну,
Мов пиріг, наче власність свою.
Мене кликала Січ Запорізька…
Я коня, шаблю, люльку дістав.
З Сагайдачним на Чорному морі
І під Хотином насмерть стояв.
Гей, гей, моя рідная нене,
Україно стражденна моя!
Скільки крові і сліз увібрала
Вишиванка квітуча твоя!
Ти нам гетьманів славних родила,
Отаманів, опришків дала…
Та нарешті, почутая Богом,
Ти Богдана на Січ привела.
Закипіла в нас кров знов козацька,
Мов розлючена хвиля Дніпра,
І піднялися ми – українці –
Проти панського гніту і зла.
Я під Жовтими водами бився,
І з-під Корсуня гнав москалів.
З Богуном під самим Берестечком
Козаків із облоги відвів.
Полягло їх в тій битві багато,
В цьому спільник татарський поліг.
Потім згодом помстилися ляхам,
Їх розбили на річці Батіг.
Я рахую ті битви сьогодні,
Та скажу, що вся рідна земля
Кров’ю нашою щедро полита,
І кістками рясніють поля…
Нас на палі живими саджали,
Таврували залізом, сікли,
Засилали на каторги, в тюрми,..
Та скорить у віках не могли.
Я пройшов надлюдські ті тротури,
Смерть свою не раз пережив.
У війні світовій, отій другій,
Був в УПА – Україні служив.
Ждав часу, коли дзвони проснуться,
Щоб нарешті діждалися ми,
Коли вільною стане країна,
А ми – гідними в неї людьми!
І настала та мить історична –
В нас є вже держава своя!
Я до цього ішов крізь століття,
Аби справдилась мрія моя.
Та не так, як хотів я, це сталось,
Бо украли в нас мрію віків
Підлі зрадники, українофоби.
На них впав справедливий наш гнів.
Пішли в наступ російські бандити,
Щоб жаданої волі не дать.
Бо повстав наш Майдан героїчний
Свою гідність і честь захищать.
І лютують московські рашисти,
Як розбійники, сунуть на нас,
Аби знищити дух той козацький…
Та не вдасться їм це, не той час.
Я горджусь тим, що я – українець!
І народом я мужнім горджусь.
Бо ми гідні землі й свого роду,
Де була колись Київська Русь!

Микола ПРУС.