Поезії Людмили Рудківської

ТАК ХОЧЕТЬСЯ МИРУ
Панорама з вікна – вулиці із шинами,
Батогами вітер по лицях свище,
Стояли там, боролися з руїнами,
Спиняли те криваве бойовище.
Той місяць лютий був насправді лютим,
Бо стільки він людських життів забрав.
Коли ворог нам сковував руки,
Волі жар нам кайдани зривав.
Людям кістки ламали, та не зламали віру,
Бо любов до Вкраїни палає вогнем у грудях.
І єдине, чого зараз справді хочеться – миру,
Щиро надіюсь, що ніколи війни не буде.

Я ВСЕ ПАМ’ЯТАЮ... А ТИ?
Між нами зараз сотні недомовок,
Образ та неіснуючих проблем.
І стільки всього натворили… Сором.
Ми – пара нерозв’язаних систем.
Як ікс та ігрек вічно невідомі,
Одне без одного себе нам не знайти.
Замість крапок стоять одні лиш коми,
А ми з тобою – два загублені світи.
У різні сторони крокуєм несвідомо,
Між нами кілометри та міста.
Те, що не разом, уже аксіома,
Така незалежність пекуча і гірка.
Як риби у безвиході б’ємося,
Хоч розумієм, що не утекти,
Бо спогади голками впились в серце,
Я пам’ятаю все… А ти?

РОЗМОВА З МОРЕМ
Знаєш, море, як мені тебе не вистачає?
Комусь іншому ти лікуєш подряпини,
А я, як завжди, заварю міцного чаю
І мимоволі згадаю всіх, кого втратила.
Любе море, ти ж мене розумієш,
Бережеш мої монологи і сповіді.
Всі зраджують, нічого не вдієш,
Вірність, на жаль, давно не в моді.
Мені б з тобою слухати тишу,
Солоним вітром висушити сльози.
Без тебе часто дивні вірші пишу –
Так швидше на душі вщухають грози.

***

Моя матусю, люба Україно,
Не плач, благаю, ти ж бо не сама.
Жалобна пісня над землею лине,
Серця нам крає клятая війна.
Пробач мені, рідненька, що не можу
Слізьми своїми загасить вогні ворожі.
Пробач, що скелею не можу стати,
Аби тебе від ворога сховати.
Пробач, що довго так чекаю миру,
А ти, залита кров’ю, знов хорониш сина.
Пробач, святая нене-Україно,
Квітуча в серці, спалена в руїнах.

***

Випадкові ми… Випадковості
В цьому світі, буває, трапляються.
Випадкова я, випадковий ти,
А життя наші тісно сплітаються.
Випадкові – «ні», випадкові – «так»,
Ми з тобою у світі загублені.
Випадковості – наш таємний знак,
Одне одним ми недолюблені.
Випадкові погляди, випадкові сни,
Ми з тобою живемо від весни до весни.
Випадково губимо і знаходимо знов,
Без оглядки тікаємо від наших розмов.
Ми зависли у невідомості,
В цьому світі й таке трапляється.
Ми з тобою – дві випадковості,
А життя наші тісно сплітаються.