Ко́нєв Іва́н Степа́нович Народився 28 грудня 1897 року в селі Лодейно, нині Подосиновского району Кіровської області у родині селянина. Закінчив земське училище в сусідньому селі Пушма в 1912. З 12 років працював сплавником лісу.
Учасник Першої світової війни. Навесні 1916 року пішов в армію. Після навчальної команди унтер-офіцер Конєв був спрямований на Південно-Західний фронт. Демобілізований в 1918 році.
У тому ж 1918 приєднався до більшовицьких заколотників та вступив до комуністичної партії, згодом обраний повітовим військовим комісаром у місті Нікольське Вологодської губернії, де були потужні антикомуністичні настрої. Після цього воював у рядах Червоної Армії. Військком бронепоїзда, стрілецької бригади, дивізії, штабу Народно-революційної армії Далекосхідної республіки, де близько познайомився із поплічником Сталіна — Климентом Ворошиловим. Саме він відіграв ключову роль у стрімкій кар'єрі Конєва.
Після закінчення Громадянської війни — військком 17- го Приморського стрілецького корпуса, потім комісар і начальник політичного відділу стрілецької дивізії. Закінчив курси вдосконалення вищого начскладу в 1926. Був командиром полку й заступником командира дивізії. Кілька років командував стрілецькою дивізією. Закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе в 1934 році. В 1938 році був призначений командиром стрілецького корпусу, потім командувачем 2-й Червонопрапорною армією, що дислокувалася на Далекому Сході.
У 1940—41 командував військами Забайкальського й Північно-Кавказького військових округів. Не протестував проти співпраці уряду СРСР та збройних сил із нацистським Вермахтом, лояльно ставився до Гітлера
З початком війни генерал-лейтенант І. С. Конєв почав командувати 19-й армією. Командував військами Калінінського та Західного фронту (вересень — жовтень 1941 р.), де зазнав найтяжчої поразки під Вязьмою та Ржевим від 9-тої армії генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя. За чутками, від розправи Конєва врятував інший сталінський генерал — Георгій Жуков
В якості командувача Калінінським фронтом успішно діяв під час контрнаступу під Москвою. В Курській битві війська Степового фронту Конєва захопили Білгород, а згодом перетнули український кордон і зайняли Харків.
У 1944 р. за вмілу організацію й відмінне керівництво військами в Корсунь-Шевченківській операції, де було оточено й розгромлене велике вороже угруповання, Конєву було присвоєне військове звання маршала Радянського Союзу (20.02.1944).
26 березня 1944 р. війська 1-го Українського фронту першими вийшли до державного кордону СРСР. У липні — серпні вони намагалися розбити групу армій «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Манштейна у Львівско-Сандомирскій операції й захопили Сандомирський плацдарм, що став одним із трамплінів для окупації Німеччини.
Звання Героя Радянського Союзу із врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» надане Конєву 29 липня 1944 року за вміле керівництво військами фронтів у великих операціях, у яких були розгромлені сильні угруповання противника, проявлена особиста мужність і героїзм.
У січні 1945 р. війська фронту в результаті стрімкого удару й обхідного маневру перешкодили противнику, що відступав, зруйнувати промисловість Сілезії, що мала велике економічне значення для Польщі. Війська Конєва брали участь у Берлінській операції й у звільненні Празі.
Другою медаллю «Золота Зірка» нагороджено 1 червня 1945 року за зразкове керівництво військами в завершальних операціях Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу.
Після капітуляції Третього Рейху Конєв призначений головнокомандуючим окупаційних військ у Німеччині, став представником високого рангу союзників у окупованій Австрії
1946—50 головнокомандувач Сухопутними військами й заступник міністра Збройних Сил СРСР, в 1950—51 головний інспектор Радянської Армії — заступник військового міністра. В 1953 приєднався до змови Микити Хрущова та став головою Спеціальної судової присутності Верховного суду СРСР, що влаштувала суд над соратником Сталіна Л. Берією.
Знаходився на значних військових посадах в окупаційних військах у Східній Європі з 1956: В 1956—1960 1-й заступник міністра оборони, командуючий Об'єднаними збройними силами країн Варшавського Договору (у цій якості керував придушенням угорського повстання 1956). В 1961—1962 знову головнокомандувач окупаційної Групи радянських військ в східній Німеччині. З 1962 у фактичній відставці (у Групі генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР).
Ставлення до маршала Конєва в сучасній Європі неоднозначне. В Угорщині його вважають переконаним сталіністом[Джерело?], який не завагався виконати наказ про окупацію Угорської держави 1956. Також Польща не сприймає Конєва як героя — 1992 його меморіальна скульптура у Кракові була демонтована, оскільки символізувала радянську окупацію країни. В Україні існують спроби приховати його участь у злочинах проти громадян Угорщини 1956 (цей факт його біографії обійдене мовчанкою в академічній «Українській історичній еницклопедії», 2009). Також не дано правової оцінки діям маршала Конєва як керівника Калінінського фронту армії СРСР 1942 — тоді його дії призвели до загибелі десятків тисяч солдат.
Помер 21 травня 1973. Похований на Червоній площі в Кремлівській стіні.
Бронзове погруддя встановлене на батьківщині. Його ім'я надане Алматинському вищому загальновійськовому командному училищу в Казахстані, судну ВМФ РФ, іменем Конєва названі вулиці в містах Російської Федерації: Москва, Бєлгород, Вологда, Омськ, Іркутськ; в Україні: Донецьк, Слов'янськ, Київ, Харків, Черкасах, Кіровограді. Досі не перейменовано вулицю Конєва у столиці Чехії Празі.
вранці -2…-4° 
