Зважаючи на енергійний характер, активну життєву позицію ветерана Великої Вітчизняної війни і МВС, учасника бойових дій, полковника міліції Б.А. Морозюка добре знають в районі.
Післязавтра Борис Артемович відзначатиме своє вісімдесятиліття. Та, незважаючи на вік, він продовжує займатися суспільно-корисною роботою – є членом ради міської організації ветеранів, членом ради і головою ревізкомісії районної організації ветеранів, членом ради ветеранів районного відділу МВС і членом райкому Компартії України. Важко уявити, звідкіля вдається йому черпати енергію після того, що довелося пережити на віку. Ось лише один із епізодів з його міліцейської практики.
ЗЛОЧИНЦІВ БУЛО ДВОЄ
Було це у 1964 році. В один із морозних грудневих днів до райвідділу міліції зателефонували з П’ятківки і повідомили, що у власній хаті знайдено мертвою Ф.Мазур.
Оперативна група, до складу якої увійшли начальник відділення карного розшуку РВВС Б.А. Морозюк, оперуповноважений цього ж відділення П.І. Задорожний і слідчий прокуратури І.І. Губко, прибувши на місце, дійсно виявила тіло зі зв’язаними руками без ознак життя. Навколо все свідчило, що «хазяйнували» грабіжники.
В кухні на ліжку, під подушками та іншими кімнатними речами, знайшли ще й 11-річного її онука. Теж зі зв’язаними руками, але живого. Він розповів, як до хати увірвалися злочинці, зв’язали. Його – пожаліли, але щоб нічого не бачив і не чув, прикидали різним лахміттям.
Їх було двоє, вони після вбивства забрали цінні речі і зникли у невідомому напрямку. Щоправда, виявили і сліди, які вели у напрямку залізничної станції Рудниця.
На терміново скликаній оперативній нараді по розкриттю даного злочину було висунуто декілька версій і розподілено їх між оперативниками для відпрацювання.
Саме в ту пору по
Бершадському РВВС, за скоєння крадіжок, розшукувався житель села Білий Камінь сусіднього Чечельницького району Іван Овчар, який міг нелегально у когось переховуватися. Отже, поряд з іншими версіями злочину, підозра падала і на нього. Тож встановлювалися ймовірні місця його перебування. Так, як в Одесі проживала його сестра, до якої він, за міліцейськими даними, навідувався, перевірку її було доручено Б.А. Морозюку.
Одеса була йому добре знайомою. Адже, працюючи в міліції, певний час проживав тут і брав безпосередню участь у боротьбі з відомою бандою у післявоєнні роки під умовною назвою «Чорна кішка».
Добравшись до міста, вийшов на зв’язок з місцевими оперативниками. Прихопивши з одним із них декілька адрес притонів, де міг знаходитися розшукуваний, подалися, щоб зробити відповідну установку. Перевіркою ж мали зайнятися наступного дня.
Один із притонів був по вулиці Шолом-Алейхема. Ускладнювало ситуацію те, що із Овчаром Борис Артемович був знайомий. Вже не раз доводилося його затримувати.
Піднявшись на другий поверх будинку побачили, що над одними із дверей висів старий міліцейський кашкет. З цього можна було зрозуміти, що тут проживав, або живе колега, який може чимсь допомогти.
Ввічливо постукали у двері. Із розмови з жіночкою, яка їх відчинила, дізналися: у квартиру, що їх цікавила, дійсно днів три тому приїхало якихось двоє людей. Після того, як вона переповіла, які вони на вигляд, помилки бути не могло – один із них Овчар.
Тільки-но відчинили двері, щоб вже піти, як в іншому кінці коридору промайнула постать того, кого шукали. Відстань між ними була декілька метрів. «Не пам’ятаю, – згадує Борис Артемович, – скільки стрибків зробив, але через якусь мить вже обома руками схопився за поручні сходів, притиснувши до нього давнього знайомого. Але той був набагато вищим і його руки виявилися вільними. Тільки-но в одній блиснуло лезо ножа, як на нього стрибнув ще й міліціонер-одесит. Холодну зброю вибив, але зав’язалася боротьба. Намагаючись якнайменше здіймати шуму, щоб на допомогу не вийшов його напарник, по металевих східцях покотилися вниз, у двір».
Овчар був молодий і сильний, тож завчені прийоми були малоефективними. Одного помаху його руки, або ноги було достатньо, щоб обидва працівники міліції відлітали, мов м’ячі. І все ж чіплялися в нього, як тільки могли, намагаючись спрямувати в інший двір, щоб не підоспів на допомогу напарник.
Як тільки це вдалося, постала вже інша, не менш серйозна проблема – зібрався чималий натовп зівак, від яких теж можна було чекати чого завгодно. Звідкіля їм було знати, що діяли працівники міліції. Від перенапруги пересохло в роті, згадував Морозюк, серце мало не вискакувало із грудей, сили танули. Злочинець, зрозумівши, що він у пастці, будучи загнаним у куток, готовий був на все. Але як тільки побачив, що в руках Б.А. Морозюка пістолет, направлений у його бік, тут же почав кричати, що його, мовляв, убивають.
Натовп почав підступатися, і його дії могли бути непередбачуваними. Довелося зробити попереджувальний постріл угору й, скориставшись деякою паузою, звернутися до оточуючих із поясненням, що це працівники карного розшуку затримали вбивцю.
Через декілька хвилин під’їхала міліцейська машина із трьома сержантами. Овчара доставили в міське відділення. Хоч він ні в чому не зізнавався, на ньому розпізнали деякі речі з пограбованої в
П’ятківці хати, зокрема, наручний годинник тощо.
На тій же злополучній квартирі в Одесі, уже з автоматниками, було взято і його напарника П.Дудника. Під час арешту знайшли ще частину награбованого. Затриманому нічого не залишалося, як про все розповісти, посилаючись на те, що Овчар втягнув його в цю справу.
З Вінниці прислали конвой і невдовзі всі добралися до
Бершаді.
При затриманні злочинців, у них, крім ножа, було вилучено ще й обріз бойової рушниці з 30 патронами. Обидва отримали по заслузі. Бориса Артемовича ж за мужність і професіоналізм було відзначено обласним управлінням внутрішніх справ.
вранці -2…-4° 
